Ризики розширення Європейського Союзу
Розширення ЄС, як і асоційоване членство має велике фінансове навантаження. За попередніми підрахунками для прийому до своїх лав нових членів Євросоюз потребуватиме додатково 150 млрд. американських доларів і декілька років наполегливої праці. Наприклад, Польщі було необхідно привести у відповідність до стандартів ЄС кілька сотень нормативних документів; вона повинна виділяти у такому ж обсязі як і країни Західної Європи кошти на охорону довкілля, на соціальну безпеку громадян тощо. Все це коштувало Польщі близько 40 млрд. американських доларів. Саме тому наміри цієї країни стати членом ЄС розцінювалися як „надто амбіційні”.
Водночас, як зазначається у дослідженні Бертельсманівського фонду щодо витрат і шансів розширення ЄС, ці затрати мають порівнюватися з тими надбаннями і виграшем для Європи, що принесе модернізація і поповнення Євросоюзу новими членами. Оскільки цей процес лягає у площину глобалізації відносин континенту з іншими міжнародними угрупованнями, він набуває дієвої політичної підтримки і розуміння того, що входження до ЄС не є одностороннім рухом. За оцінкою Фонду, сучасна економічна модернізація країн ЦСЄ в майбутньому постане вирішальним фактором для безпеки і стабільності Європи, тому ці два процеси мають бути нерозривними.
На Заході побутує думка, що всі країни ЄС і претенденти зацікавлені в здійсненні заходів щодо раціоналізації витрат на процес розширення і досягнення значних надбань від прийому нових членів до Союзу. Країни-апліканти мають взяти на себе значну частину витрат, а ЄС має надавати політичну підтримку та посильну допомогу в успішному реформуванні економіки, соціальної сфери тощо.
Необхідно враховувати ризики, які виникнуть для країн-членів ЄС при його розширенні. Умовно їх поділяють на 4 напрямки:
1. ризики безпеки (включаючи міграцію);
2. зростання конкуренції серед інших претендентів;
3. перерозподіл бюджету ЄС і зіткнення інтересів;
4. можлива зміна рівноваги всередині Союзу.
Нині країни-члени по-різному сприймають ці проблеми, що урізноманітнює аргументи щодо терміну, кількості кандидатів і всіх „за” та „проти” в ході прийому претендентів.
Перейнявши головування з 1.07.1998 р. у ЄС, Австрія вустами Федерального канцлера В. Кліми обстоювала підхід щодо встановлення тривалого (15-20 років) перехідного періоду для нових членів. На його думку, протягом цього часу країни-апліканти не матимуть усіх привілеїв повного членства, включаючи вільне пересування робочої сили всередині ЄС.
Слід визначити наскільки місцеве законодавство відмінне від правил ЄС і що необхідно привести у відповідність. А це означає, що потрібно розглянути понад 80000 сторінок законів. Однак країни-претенденти сподіваються розпочати переговори в тих галузях, які вже проаналізовані і вивчені.
Попередня практика сусідніх держав свідчить, що країни, які уклали угоди про статус асоційованого члена Євросоюзу, отримували з бюджету ЄС значну фінансову допомогу. І станом на кінець 1997 р. понад половину цієї допомоги, а саме 64 млрд. німецьких марок, надала Німеччина.
Країни-члени ЄС нестимуть певні витрати і у зв’язку з набуттям повноправного членства в Союзі країнами ЦСЄ. Доказом ускладнень є офіційна точка зору ФРН щодо корегування системи надходжень і видатків з бюджету ЄС. На самміті в Кардіфі 15-16 червня 1998 р. Г. Коль відзначив, що Бонн перераховує до Брюсселю щорічно на 21 млрд. нім. марок більше, ніж отримує у вигляді аграрних субсидій та структурної допомоги, покриваючи 60% витрат ЄС. Він вперше твердо заявив про необхідність вироблення „справедливого фінансового рішення в межах Євросоюзу”.
Зважаючи на те, що Бонн виступає головним посередником у формуванні політики Брюсселя до Києва, а також є найбільшим платником до бюджету Європи, саме від позиції Німеччини залежить значною мірою просування України до асоційованого членства в ЄС. Позиція ФРН щодо розв’язання цього питання може бути вирішальною.
Таким чином, головними напрямками розвитку відносин між Україною та ЄС, що підпорядковуються стратегічній лінії нашої держави, в середньо- та довгостроковій перспективі є:
На основі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що стратегічний курс України на поступову, через асоційоване членство, інтеграцію в Європейський Союз є об’єктивною необхідністю, зумовленою геополітичним становищем нашої держави. Його практична реалізація багато в чому залежить від послідовності, активності та наполегливості у зовнішньополітичній сфері, приведення у відповідність до законодавчих актів ЄС внутрішнього законодавства України. Цей процес буде тривалим, але він є цілком виправданим і реалістичним.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?