Європейська співдружність
Інтеграційну групу „Європейська співдружність” (ЄС) утворюють 27 країн Західної та Центральної Європи: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр, Мальта, Словаччина, Словенія, Польща, Румунія, Чехія, Болгарія. Її утворенню сприяли економічні чинники, тобто колективна мобілізація капіталу цих країн для економічного піднесення кожної з них. До її створення у Західній Європі вже існували окремі об’єднання країн, зокрема „Європейська економічна співдружність” (ЄЕС), „Європейська співдружність з атомної енергії” (Євроатом) і „Європейське об’єднання вугілля і сталі” (ЄОВС), створені ще на початку 50-х років XX ст. З часом між ними сформувалася тісна економічна співпраця щодо мобілізації капіталу, зростання виробництва і реалізації товарів на ринках європейських країн. У 1957 р. був сформований „Спільний ринок”, а в 1967 р. – „Європейський союз”, який уже мав спільні керівні органи та єдиний бюджет. Це об’єднання не ставило за мету політичне зближення країн. Акцент робився на економічній інтеграції, утворенні митного союзу, єдиного (спільного) ринку товарів, послуг, капіталів і праці, економічного і валютного союзу на основі зближення економічної політики. У перспективі це мало привести до утворення політичного об’єднання конфедеративного чи федеративного типу. Отже, європейська інтеграція передбачала послідовне і поетапне зближення країн завдяки реальним економічним перетворенням у кожній з них. Інтеграційне економічне зближення передбачало кілька етапів:
1) створення зони вільної торгівлі, головними умовами якої було скасування митних бар’єрів у взаємній торгівлі між країнами-учасниками;
2) створення митного союзу, який передбачав вільний рух товарів країн-учасниць всередині інтеграційної групи та єдиний митний тариф для третіх країн;
3) створення спільного ринку, в основі якого – повна ліквідація бар’єрів для руху товарів, капіталу, праці в межах країн-учасниць;
4) створення економічного союзу, який, зберігаючи всі попередні принципи, передбачав проведення єдиної економічної політики на основі створення системи міжнаціонального регулювання економічних процесів в межах інтеграційної групи.
Країни цієї інтеграційної групи подолали всі чотири етапи за 50 років. Уже наприкінці 60-х років XX ст. було створено митний союз. Розпочалося здійснення єдиної зовнішньоторговельної політики. Європейська співдружність (ЄС) стала від свого імені вести переговори й укладати угоди з питань торговельно-економічної, промислової та науково-технічної співпраці, широко застосовуючи диференційований підхід до торговельних партнерів. Найбільші переваги мають країни-учасниці ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі) і країни, що розвиваються. Їм надається також значна фінансова та економічна допомога.
Високого рівня інтеграції досягнуто у сільському господарстві. Розроблена на початку 60-х років єдина сільськогосподарська політика була спрямована на створення пільгових умов для місцевих фермерів. Проводиться спільна регіональна політика щодо розвитку відсталих і депресивних районів.
Інтеграційна система країн Західної Європи поділяється на дві організаційні системи: Європейський союз і Раду Європи. Це дві незалежні організаційні структури, об’єднані єдиною стратегією, метою та цінностями в Європейську співдружність. Символом Європейської співдружності є синій прапор з 12 золотими зірками, які символізують терпимість, свободу, демократію, права людини, розмаїття, справедливість, етику, довіру, солідарність, взаємоповагу, громадянськість, рівність. Ці принципи визначають пріоритети загальнолюдських цінностей, які є основою європейської інтеграції. Усі рішення приймаються колегіально, узгоджено, доводяться до країн-учасниць інтеграційної групи і регулюються управлінськими міжнаціональними структурами.
Керівним органом ЄС є Рада Міністрів, яка приймає рішення з основних питань діяльності ЄС і укладає міжнаціональні угоди від імені ЄС. Членами Ради є міністри закордонних справ країн-учасниць. Постанови Ради мають обов’язкову силу, а кожна з них – відповідні способи застосування: регламенти підлягають безпосередньому застосуванню в усіх країнах, директиви запроваджуються в дію через прийняття національних актів, рішення торкаються лише окремих підприємств і організацій, а рекомендації обов’язкової сили не мають.
Широкі повноваження має Комісія ЄС – адміністративний орган, який готує пропозиції для Ради ЄС, контролює виконання її постанов, приймає самостійні рішення з окремих питань.
Крім цих структур, діють Європейський парламент, Європейський суд і Європейська юстиція. Їх діяльність спрямована на дотримання норм, визначених принципами та цінностями, на яких розбудовується Європейська співдружність.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?