​Бджоли, меблі, літаки і «Банка щастя»: три надихаючих історії бізнес-леді Кіровоградщини

08.02.22, 12:00

Жіноче підприємництво є особливим стимулом для української економіки. Адже, за статистикою, жінкам належить понад 40 відсотків малих та середніх підприємств та понад 46 відсотків ФОП. Набагато рідше жінки очолюють підприємства, урядові та неурядові організації (близько 30 відсотків). Вони приходять у бізнес із різних галузей: освіти, промисловості, державної та медичної служби.

Світлана Масаликіна
Світлана Масаликіна
Так, керівниця меблевої компанії «Югос» Світлана Масаликіна (місто Кропивницький на Кіровоградщині) народилась і виросла в СРСР, а становлення її особистості відбувалось у незалежній Україні. Закінчила університет, одружилася, працювала технологом на підприємстві харчової промисловості. Але ця робота задоволення не приносила. Закінчення декретної відпустки співпало з економічною кризою, коли були зруйновані звичні зв’язки й відносини.

Бізнес по-жіночому

Чоловік Світлани залишив роботу моряка, почав їздити до Польщі, яка на той час уже обрала курс на Євросоюз, й побачив, як живуть сусіди. Більшість польських родин мали хоч і невеличке, але власне підприємство: хто тримав кав’ярню, хто займався виробництвом м’ясних продуктів, хто майстрував чи ремонтував меблі.

– Одного разу він приїхав додому й каже: «Свєто, я знаю, чим ми будемо займатися, і чим займатимешся ти, коли вийдеш із декретної відпустки!», - розповідає Світлана. – Він придумав мені магазин меблевої фурнітури для дрібних виробників, які в гаражах виготовляли меблі, почав возити матеріали та комплектуючі. А коли дитині виповнився рік, ми відкрили малесенький відділ… в аптеці. Знайомі дали нам у користування крихітну занедбану комірчину, ми її відремонтували й почали торгувати. Працівників було двоє: я й чоловік, причому я була і продавчинею, і комірником, і бухгалтером, і фахівцем із комунікацій. Спілкувалася з людьми, з’ясовувала їхні потреби. Знань про те, як діє підприємство, ніхто не мав.

– Ми опановували навички продажів самотужки, - продовжує Світлана Масаликіна. – Але ми не сприймали це як труднощі. Треба – йдемо і робимо. Через рік купили власне приміщення, поступово розширювали потужності. Торгівлею завідувала я, а чоловік відкрив меблеве виробництво й потихеньку його розвивав. Нашими клієнтами були дрібні виробники. Незабаром магазин розширив свій профіль до оптово-роздрібного підприємства, де з'явилися товари не тільки для меблярів, а й для звичайних покупців, яких хочуть покращити і прикрасити свій побут.

Упродовж дванадцяти років меблева компанія родини Масаликіних була єдиною в Кіровоградській області й не мала рівних у своєму сегменті. Раптова поява конкурентів з інших регіонів стала для них шоком.

Світлана та Геннадій Масаликіни
Світлана та Геннадій Масаликіни
– Коли один із них прямо заявив: «Скоро ви забудете, хто такий «Югос», чоловік взагалі вирішив, що нашому бізнесу прийшов кінець. Але я сказала: «Невже ти так просто здасися? Ми стільки сюди вклали, інвестували свого часу, нервів, життя! Будемо шукати власний шлях!».

Почали думати, що робити далі. Товару, який раніше був ексклюзивним, стало багато. Крім того, на ринок почав виходити Китай, і компанії, які возили товар звідти напряму, мали конкурентну перевагу. Це негативно впливало на бізнес родини Масаликіних, тому що їхній товар і везти довше, і коштував він дорожче.

Враховуючи це, компанія почала перезавантаження. Розвиваючи бренди європейських виробників, водночас задовольняли потреби українських мебельників. Долучали до співпраці партнерів та колег. Маркетингові дослідження на місці проводила Світлана, чоловік – на виїздах. Так жорстка конкуренція спонукала до розвитку їхній сімейний бізнес. Водночас Світлана розвивалася як керівник. Сьогодні в компанії, яку вона очолює, працює близько 100 співробітників.

– Ми ніколи не думали, що ми – першопрохідці. Для мене особисто це ніколи не було важко. Навпаки, було цікаво. Ми пережили і кризи, і знецінення долару, і зневіру. Але вистояли. Набиралися знань під час участі у всеукраїнських та міжнародних виставках. Переймали досвід як керівники та як менеджери, запроваджували нову культуру обслуговування. Інколи від нас співробітники йдуть – сильні, навчені, толкові люди. Але йдуть, як правило, в декретну відпустку або переїздять до іншого міста, і ми лишаємося добрими друзями, - зазначає моя співрозмовниця.

Бізнес– це мистецтво, зізнається вона. Це пристрасть, інтерес, прагнення розвиватися та завжди бути на хвилі всього нового. Тут потрібно горіти самому і постійно змінюватися, навчаючи цьому інших. Тому що один керівник мало що може, а в команді ми можемо все. В певний момент керівник відходить на другий план, передаючи свої повноваження співробітникам.

Декілька років, роздумуючи над питанням: як створити команду своєї мрії, Світлана познайомилася з психологом Риммою Мирною. Це спілкування наштовхнуло на роздуми: а якою є я, які маю цілі?

– З цього почалось народження моєї команди, - згадує вона. – І тоді я зрозуміла свою цінність, по-перше, як людини, по-друге, як керівника. Я зрозуміла своє наповнення і почала себе поважати. Це далося взнаки й на діяльності команди, і на моїх особистих якостях. Пам’ятаю, ще у 27 років я зрозуміла: сенс життя має бути в чомусь іншому, ніж просто мати родину, роботу, шматок хліба на столі. І я почала його шукати в книгах, спілкуванні з людьми, в яких, на мій погляд, усе добре. Але не знайшла на той момент підтримки в своєму оточенні і продовжувала жити, як усі.

Світлана Масаликіна
Світлана Масаликіна
Несподівано з часом усвідомила ще одну річ. Коли працюєш у бізнесі, ти мимоволі набуваєш чоловічих рис. Фактично, в нашій родині стало двоє чоловіків. Але збагнула це я тоді, коли все почало руйнуватися. Я стала рівною своєю чоловікові, між нами існувала постійна конкуренція, і йому постійно було треба доводити, що він – найголовніший. Я ж не розуміла, в чому річ. Але справа якраз у тому, що мене було мало як жінки для свого чоловіка і для своїх дітей.

Аби ситуація змінилася, потребувалося десять років роботи з духовним наставником. По цьому шляху пішли також мої подруги, і ми врятували свої родини та своїх дітей, стали по-справжньому відчувати цінність себе і свого життя. Так у мені народжувалась та жінка, яка є зараз, і я насолоджуюсь цим. Це згуртувало нас і дало усвідомлення, що ми набагато сильніші, коли разом.

Справді, зміни відбулися настільки разючі, що сьогодні чимало з людей, котрі знали Світлану ще з тих «лихих 90-х», відкривають її як поетесу, багатогранну творчу особистість, наставницю. Вона ж не вбачає в цьому нічого дивного. Каже: це всього лише результат праці, в першу чергу, над собою.

Вочевидь, після цих усвідомлень змінився й стиль керування бізнесом.

– Бізнес по-жіночому – це збалансувати чоловічі якості, мінімізувавши чоловічі ролі, - підсумовує Світлана. – Делегувавши це співробітникам, вибудувавши чітку структуру підпорядкування та взаємодії відділів в організації, я прибрала свою 100% участь у всіх процесах. Натомість співробітники отримали можливість бути креативними, сміливими, самостійними та гнучкими у прийнятті рішень, відповідальними за одержані результати.

Собі ж вона залишила роль натхненника, який направляє й коригує, зберігши собі право за необхідності втручатися в будь-який з процесів. Необхідність визначає, знову ж таки, сама, аналізуючи результати процесів, що відбуваються.

Ірина Ткачук
Ірина Ткачук
Щастя бути вільною й корисною

Досліджуючи мотиви, що спонукають жінок займатись бізнесом, експерти виявили цікаву закономірність: 40 відсотків з опитаних жінок-підприємниць вказали на бажання самореалізації, 35 відсотків – на прагнення задовольнити свою цікавість, 30 відсотків – на необхідність у забезпеченні грошима. Інші пояснили це турботою про близьких людей, бажанням професійного зростання та самоствердження (джерело – businesslaw.org.ua).

Кропивничанка Ірина Ткачук належить до нового покоління українських підприємців, які започаткували та ведуть власну справу в ринкових умовах. Таких як вона ФОПів, за даними YouControl, у 2020 році в Україні було на 5 відсотків більше, ніж чоловіків, і ця тенденція зберігається в останні роки. Жінки реалізують себе у сфері послуг, індустрії краси, створюють ексклюзивні вироби ручної роботи. Крім того, вони працюють фрілансерками, займаються перекладами, журналістикою, СММ тощо. Але вони не є власницями великих компаній, де перевагу мають чоловіки.

Ірина Ткачук
Ірина Ткачук
Ірина ж успадкувала справу дідуся-пасічника, залишила роботу в податковій інспекції та стала… бджоляркою. Два роки тому разом із подругою, Анастасією Войчук, створили підприємство, яке спеціалізується на виробництві та продажі крафтового продукту на основі меду та фруктів. Сьогодні в асортименті кропивничанок – понад 30 видів делікатесів під брендом «Банка щастя».

– На державній службі я мала стабільну зарплату і кар’єрне зростання, - розповідає Ірина. – Але в певний момент мені стало нецікаво. Нинішня робота – зовсім інше. Ти працюєш сам на себе, не залежиш від чиїхось наказів, і такий режим мені більше до вподоби. На початку було багато позитивного, а потім почалась пандемія. Не було продажів, перестали проходити ярмарки, закривались магазини, в яких реалізується наша продукція. Ми зайшли в тупик, і я навіть казала напарниці: «Може, це якийсь знак для нас?».

Ірина Ткачук та Анастасія Войчук
Ірина Ткачук та Анастасія Войчук
Але життя потроху почало налагоджуватись, продажі збільшувалися, з’явились нові ідеї та постійні клієнти, про майстринь знають не лише у Кропивницькому, а в інших регіонах. Якщо раніше вони працювали в роздрібному продажі, то зараз завдяки рекламі в соцмережах мають корпоративні замовлення.

Часто життя змушує їх приймати нестандартні рішення. Наприклад, найпершим продуктом «Банки щастя» був мед із горіхами. Але він гуснув, консистенція була не така, як очікували. Тому дівчата змінили концепцію і зайнялись виробництвом крем-меду. Закупили обладнання, за допомогою якого мед разом із фруктами, ягодами чи горішками збивають на однорідну масу. Наламали чимало списів, перш ніж створити наклейки, рекламні брошури та сайт. Але все поступово налагодилося. Кіровоградська обласна торгово-промислова палата регулярно запрошує «Банку щастя» до участі в ярмарках. Вироби Ірини та Анастасії продаються в столичних магазинах. Їхні гостинці знають у Франції, Ірані, Сполучених Штатах.

Ірина Ткачук
Ірина Ткачук
Ще один напрямок – виробництво джемів, яким відає Анастасія Войчук. За два роки тут теж відбулося чимало змін. Від традиційних джемів перейшли до більш вишуканих та екзотичних делікатесів.

– Спочатку це були яблучні та грушеві джеми, але ми побачили, що цим нікого не здивуєш. Потрібні якісь конфітюри, соуси до сирів та м’яса, треба розвиватися з тенденціями розвитку світу. Так народився рецепт джему, в якому груша поєднується з гірчицею, солодке гармонує з солоним або гірким, - розповідає Ірина.

Вона зазначає, що власна справа пішла на користь не лише у фінансовому плані.

Ірині бджоли
Ірині бджоли
– Державна служба заважала моєму спілкуванню з рідними. Мене не хотіли відпускати у відпустку, навіть коли була куплена путівка. Я нічого не встигала ні з хатньої роботи, ні в сімейних справах. Зараз у мене вільний графік, я сама керую своїм часом і встигаю все: і попрацювати на виробництві, і посидіти за комп’ютером, і спакувати посилки. Хоча частенько трапляються й стресові ситуації, коли потрібно виконати замовлення, наприклад, для весілля чи свята. У новому, 2022 році, експерименти й пошуки тривають, - розповідає співзасновниця «Банки щастя» Ірина Ткачук.

Ірина Ткачук
Ірина Ткачук

Від теорії до практики та науки

Взагалі успіх не має нічого спільного з тим, у чому людина бачить власну вигоду. Він приходить лише тоді, коли ми дбаємо про вигоду інших людей. Цей вислів став кредо для Заслуженого економіста України Галини Кузьменко, яка пройшла шлях від успішної бізнес-леді до науковиці, кандидата економічних наук, доцента Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кавалера орденів Княгині Ольги ІІІ ступеня, королеви Анни Ярославни та інших почесних відзнак.

Галина Кузьменко
Галина Кузьменко
Галина Кузьменко – авторка 25 книг, кожна з яких має практичне спрямування. Складається враження, що ця жінка випереджає час. Вона однією з перших у Кіровоградській області взялася систематизувати знання з аудиту та оподаткування, створивши власну аудиторську фірму. У міжнародній авіаційній компанії «УРГА» запровадила основи корпоративної культури, яка дозволила перетворити компанію на сучасне економічно успішне підприємство, що регулярно сплачувало податки та мало близько 60 соціальних програм.

Пані Галина каже: коли в 90-х створювала у Кіровограді аудиторську компанію «Леда», навіть і гадки не мала, що той досвід стане прообразом її майбутньої наукової діяльності.

– Ми з колегами були піонерами в аудиторській справі. В умовах повної відсутності інформації з фаху створювали власні напрацювання, котрі згодом лягли в основу навчальних програм для студентів кафедри аудиту та оподаткування Кіровоградського інституту сільгоспмашинобудування, - зазначає вона.

Галина Кузьменко та Леонід Шмаєвич
Галина Кузьменко та Леонід Шмаєвич
До цього вишу Галина Кузьменко прийшла працювати викладачем вже на початку 2000-х, маючи за плечима досвід роботи першим заступником міжнародної авіакомпанії «УРГА».

– У нас була команда підготовлених спеціалістів, була корпоративна культура, основана на персональній відповідальності, і це дозволило створити передове соціально-інноваційне підприємство. Коли людина на своєму місці, коли її шанують, то вона готова до повної віддачі. В авіакомпанії було понад 500 співробітників, і в кожному з них я була впевнена, як у собі. На підприємстві діяла Модель ділової досконалості, де колектив – це сім’я. Постійно проходили навчання для персоналу, і в професійному плані кожен працівник був асом, а новачки прагнули їх наслідувати. Бувало, за місяць УРГА відвідувало до 60 перевірок. Але інспектори не мали претензій і навіть дякували, що багато чому навчились у веденні бізнесу в нас. Я вважаю, що стосунки бізнесу й держави мають базуватись саме на соціальній відповідальності, - міркує Галина Кузьменко.

Таку модель створили на окремо взятому підприємстві, де партнерами були і члени родин співробітників МААК «УРГА», і замовники, і споживачі послуг, і бізнес, і контролюючі органи. Звісно, чимало залежить від лідера, а саме таким авторитетом є колишній керівник авіакомпанії Леонід Шмаєвич. Такий досвід у нашій державі треба обов’язково переймати. Про це Галина Кузьменко розповідає студентам на кафедрі соціоекономіки й управління персоналом.

Галина Кузьменко
Галина Кузьменко
Що заважає українській жінці вести бізнес в Україні? На це запитання вона відповідає відверто:

– Законодавство, як і взагалі всім бізнесменам у нашій державі. Законів багато, іноді вони дублюють один одного чи мають неоднозначне трактування, часто змінюються та викликають юридичні колізії. Відтак і підприємці, і контролюючі органи читають один і той же закон по-різному. Це не прияє спокійному веденню бізнесу.

Українці готові платити податки для розвитку своєї держави. Але держава має провести аудит законодавчої бази, переконана Заслужений економіст України. Закони потрібно адаптувати, щоб бізнесмен міг спокійно їх виконувати, а не постійно думати, як не потрапити в пастку.

– Зараз у нас є дуже гарні можливості для змін, але потрібно зробити прозорішим, чіткішим і зрозумілішим оподаткування. Наприклад, сплачувати податок на прибуток на рівні 5 відсотків для всіх. У Грузії існує всього шість видів податків, в Україні – близько 30. Крім податку, в нашій державі існують різновиди пільг, які дають змогу деяким великим підприємствам платити податки на рівні одного відсотку від мільярдних оборотів, - пояснює науковиця.

Галина Кузьменко
Галина Кузьменко
– Коли я буваю за кордоном і читаю там публічні лекції, розповідаю, як працювати над іміджем та над помилками, - каже вона. – Акцентую на тому, що головне – навчити людей чесності і не боятися їхніх помилок. Бо немає такої людини у світі, яка б не помилялась. Також я хочу, щоб кожна хвилина людського життя йшла на користь тим, хто нас оточує. Знайти себе в цьому світі, зрозуміти, що ти це можеш, і цим займатися.


авторка - Людмила Макей

Фото з фейсбук-сторінок героїнь статті

Матеріал створено Матеріал підготовлений у рамках проекту «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», який реалізовують Національна спілка журналістів України, Центр Східно-Європейських студій (Вільнюс) та Литовська спілка журналістів.



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!