Варити борщ чи йти в депутатки? Як гендерні квоти урівноважили політичний простір Кіровоградщини
У 2019 році політичні партії зобов’язали включати до кожної п’ятірки виборчих списків не менше ніж двох кандидатів кожної статі. Ця законодавча норма сприяла тому, що до Верховної та місцевих рад увійшло значно більше жінок, ніж було раніше.Та наскільки легко жінці потрапити в політику й утриматися там?
Раніше, коли гендерна виборча квота не діяла, жінки мали менш вагоме представництво в органах місцевого самоврядування. Зокрема, з 2014 по 2018 роки в депутатському корпусі Кіровоградської обласної ради їх було 11% (за даними Гендерного профілю 24 областей України та м. Києва). Серед голів об’єднаних територіальних громад жінок був 31%, серед депутатів ОТГ – 45%, серед депутатів обласної ради – 17%. А до Верховної Ради, як мінімум, двох попередніх скликань від Кіровоградщини не входило жодної жінки-депутатки.
«Не я прийшла в політику. Політика прийшла в мене».
– Мені довелося в це зануритися, бо професія вимагала, - зізнається 38-річна Анастасія Мусатенко. – Тому можна сказати, що не я прийшла в політику. Політика прийшла в мене, коли я під час Помаранчевої революції була юною журналісткою. На той момент більшість ЗМІ говорили про кандидата в президенти Віктора Януковича, а про його опонента, Віктора Ющенка, навіть згадувати було небезпечно. А ми говорили про Ющенка. Мені була близька філософія, яку тоді він озвучував, і я обрала проєвропейську позицію, де поважають людину та її цінності.
Анастасія з усмішкою згадує, як їй уперше доручили взяти інтерв’ю в міського голови Миколи Чигрина. Була сесія міської ради, дівчина штовхала депутатів, які сиділи попереду, і запитувала: «Вибачте, а хто тут Чигрин?». Сьогодні вона сама є депутаткою і бере участь у сесійних засіданнях. Це вона називає «працювати собою» й пояснює:
– Можна працювати в піар-службі політика, але не бути собою як політик. Хоча не знаю, чи можна назвати депутата обласної ради політиком? Швидше, ми функціонери, наше завдання – тут, на місці знати проблему, максимально вникнути в неї та сприяти її вирішенню. Перед цим я працювала у виборчому штабі, займалась медійною складовою. Я не збиралася йти в депутати, але колеги запропонували. І тут гендерна квота зіграла не останню роль.
Анастасія каже, що спочатку хотіла відмовитись від такої пропозиції. Бо депутат в її розумінні – це професіонал, глибоко обізнаний у регіональних процесах.
– А я маю комплекс самозванця: хто завгодно, тільки не я. Але мої колеги по команді допомогли його подолати. Так я зайшла в першу десятку, і в її складі увійшла до обласної ради. Усвідомлюю, що це не була моя індивідуальна перемога. Але я взяла понад 600 голосів на виборчому окрузі №5. Це не якась космічна цифра, та я знаю випадки, коли люди заходять у ради різних рівнів зі значно меншою кількістю голосів. Треба бути чесною, під час виборчої кампанії я не акцентувала увагу на своїй персоні. Єдине, я зробила листівки, щоб виборці мене знали в обличчя. Думаю, що певною мірою зіграла свою роль і моя причетність до медіа.
– Чи були під час зустрічей скепсис чи недовіра через вашу стать чи, скажімо, вік? – цікавлюсь я у співрозмовниці.
– Я була присутня на зустрічах, коли виїздила команда, - каже вона. – Там були чоловіки й жінки, тому гендерне питання не підіймалося. Хоча скептицизму нашим виборцям не бракує, і це зрозуміло. Коли тебе 150 разів обдурили, ти вже дивишся крізь певну призму на всі обіцянки. Тому скепсис був до мене як до політика. Але я вважаю, що коли жінка чогось хоче, як і чоловік, людина, особистість – то вона цього досягне.
Анастасія Мусатенко додає, що не відчувала утисків через те, що вона – жінка.
– Якщо ти чогось хочеш – то ти береш на себе відповідальність. Якщо в тебе є заявка на перемогу – то ти з тими ж чоловіками стаєш плече в плече і починаєш робити те, що роблять і вони. Так само професійно, не боячись, і тоді тебе поважають. Але це моя персональна історія. Я не виключаю, що є жінки, які стикалися з утисками через свою стать, - зізнається вона.
Заважають стереотипи та відсутність грошей
А от спроба стати депутаткою гендерної експертки, голови Кiровоградської асоцiацiї «Громадськi iнiцiативи» Любові Лук’янцевої була невдалою. У 2006 році вона балотувалась до Кіровоградської обласної ради. На той час гендерних квот не було.
– Я з політичного списку вийшла за три тижні до виборів. Високе місце в рейтингу давало мені всі підстави увійти до першої п’ятірки. Але керівництво вирішило переставити мене аж на 39 місце, щоб завести в раду «потрібних» людей. Звісно, це для мене було образливо, - згадує вона.
Цей епізод змусив Любов піти з політики. Вона обрала громадський сектор і працює над просуванням громадянських ініціатив, в тому числі гендерних.
Вона вважає, що навіть після запровадження обов’язкових гендерних квот жінку в політиці належним чином сприймають далеко не всі.
– Жінка-політикиня в уявленні певної частини суспільства – це симбіоз виконання громадських і професійних обов’язків, - розповідає вона. – Люди думають: як же вона буде встигати фахово все робити, і працювати не тільки на свій рейтинг, а й на рейтинг політичної партії? Де візьме час, чи дозволить чоловік? А чи є діти? А якого вона віку? Чи піде вона в декретну відпустку? Вона незаміжня, а раптом скоро вийде заміж? А якщо жінці 40 – 45 років, то вже стереотипи ейджизму, а в 50 «сиділа б уже вона вдома». Це банальні речі, і їх просувають, у тому числі, медіа.
Уперше вона стала депутаткою тоді ще Кіровоградської міськради у 2015 році й каже, що вже під час передвиборчої компанії зрозуміла, що таке гендерний стереотип.
– Коли я балотувалася вдруге у 2020 році і за плечима вже мала чимало успіхів і досягнень, то подібних стереотипних речей майже не чула. Інколи я стикалася з гендерними стереотипами і під час депутатської діяльності. Від колег-чоловіків чула: «Ти занадто молода жінка ще», «Це не жіноча справа» тощо. Зазвичай я ігнорую такі закиди, хоча можу зробити зауваження. А взагалі, якщо я не згодна з висловами, то переконую справами. Це більш дієво, - розповідає вона.
Валентина зауважує, що жінкам у політиці, що сприймається більшістю людей як чоловіча справа, доводиться докладати 120% зусиль, щоб довести свою фаховість та експертність.
– Про це і дослідження говорять, і можу підтвердити зі свого досвіду. Це дивно звучить, але чоловікові достатньо виглядати презентабельно, щоб виборець за нього проголосував, а жінці доводиться переконувати, що вона не гірша за чоловіків-політиків і потягне цю «чоловічу справу». Так само у своїй першій депутатській каденції я мусила власною діяльністюдоводити колегам свою фаховість.Хоча я вважаю, що у політиці немає нічого такого, із чим не могла би впоратися жінка. Міфи про її безпорадність у політиці – це лише міфи, - робить висновок Валентина Яремчук.
Втім, на шляху української жінки від наміру займатись політикою до його реалізації зустрічаються не лише «камінці» у вигляді гендерних стереотипів. Серйозною перешкодою є відсутність коштів для виборчої діяльності. А партії формують виборчі списки на основі того, чи є у потенційного кандидата певний ресурс, який він може вкласти в кампанію.
– Якщо це ресурсний кандидат – ми його беремо, навіть якщо його особисті якості залишають бажати кращого. Головне – гаманець. Якщо твого гаманця вистачить на себе, та ще на п’ятьох – десятьох кандидатів, ще й на розвиток самої партії – ми тебе в першу п’ятірку поставимо! – каже Любов Лук’янцева.
Цікава деталь: на рівні Кіровоградської області у списках багатьох політичних партій здебільшого фігурували педагоги, лікарі, журналісти і представники громадського сектору.
– Я розумію, що освітяни мають певний рівень публічності, але ж політичної освіти не мають. Та є професійні жінки, однак більшість політичних партій жіноче крило не розвивають. Причин багато: від банальних до дуже серйозних. В тому числі, й стереотипи, які існують у головах політичних керівників. За статистикою, серед очільників політичних партій обласних осередків – 95 відсотків чоловіки. Жінок просто одиниці і по області, і по Україні, - констатує вона.
– На початку вивчення нового виборчого кодексу я скептично ставився до цієї норми, - зізнається він. – Я був переконаний, що місця у виборчих списках не мають ніяких прив’язок до статі. Вони повинні мати тільки практичне значення: за заслугами, авторитетом тощо. І так думав не тільки я, а й представниці, яким ми пропонували балотуватися. Найчастіше звучала фраза: «Та це через ці квоти ви мене запрошуєте, а не через те, що я авторитетна». Тож упередження було з обох боків.
Але у процесі складання списку колеги по партії звернули увагу на кандидаток, які раніше не були у політиці або перестали нею займатися. З’ясувалося, що місця, які вони зайняли, «достойні не по статі, а по статусу». Результати виборів у більшості випадків це підтвердили.
– Складність була у тому, що деякі політики-чоловіки, які розраховували, і, безумовно, достойні бути на цих місцях, випали з першої «прохідної» п’ятірки. Але закон їм дав можливість показати результат на округах і стати депутатами. Тому якщо вважати, що ця частина кодексу хоч і має корекційно-дискримінаційний характер, але цілком прийнятна, - зауважує Андрій Табачук.
Його колега по облраді Анастасія Мусатенко нагадує, що стереотипи стосуються не лише жінок («Хазяюшка, вив’язує, шиє»), а й чоловіків: «Ти що, плакати не можна!», «Сильний – мусиш заробляти!».
– Стереотипи треба долати не тільки в політиці, а загалом у суспільстві. Питання про те, хто стоятиме біля плити й готуватиме їсти, треба вирішити всередині сім’ї. А вже потім думати, чи нести в парламент свою дитину, де захочеш її погодувати груддю? Думаю, це такі радикальні кроки, щоб продемонструвати: «І я маю право, будучи мамою, працювати в парламенті», - розмірковує вона.
– Вона продовжує працювати, і в комітеті це сприймають позитивно, - каже він. – Такі родини ми маємо й серед парламентарів: мама активно працює, а тато доглядає трьох дітей. Можливо, необхідно позитивну дискримінацію робити, щоб за дитиною дивилися порівну і батько, й мати. Це питання дискутується в парламенті. Як ліберал я вважаю, що люди самі провинні погодитися, кому працювати, а кому дивитися за дітьми.
Членкиня комітету з навколишнього середовища та екології Лігіта Гірскене зізнається, що найбільше запитань отримує стосовно того, як може залишити своїх дітей і робити кар’єру політикині?
Гендерні квоти захищає закон
А тим часом результати опитування громадської думки, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в листопаді 2020 року, засвідчили більш-менш толерантне ставлення українців до присутності жінок у політиці. Зокрема, 52% респондентів підтримали ідею збільшення кількості жінок-депутатів до 40%, і лише 14% виступили проти. Очевидно, далася взнаки потужна адвокаційна компанія гендерної рівності. Народні депутатки з ВГО «Рівні можливості» у Верховній Раді виходили на пікети та демонстрації. Вони наголошували, що гендерна рівність – це традиційна цінність демократичного суспільства, а жінка у владі – це абсолютно нормальне явище.
Експертка Любов Лук’янцева підкреслює: чинна гендерна квота захищена законом. Якщо політична партія цієї вимоги не дотрималась, її виборчий список територіальні виборчі комісії не реєстрували.
– Так сталося в Кіровоградській області, коли партія «Свобода», подаючи виборчий список до ТВК, не дотрималась гендерної квоти. Тому їй відмовили в реєстрації, і сьогодні в обласній раді «Свободи» немає, - каже вона.
Голова обласної ТВК Євген Цехмістер підтвердив, що представники партії ВО «Свобода» не дотрималися, в тому числі, гендерного представництва.
– У більшості випадків був неповний пакет документів, а також порушення чинного законодавства. Адже було подано 24 особи за єдиним списком і не було заповнено два округи. Згідно з чинним законодавством ми не маємо права зареєструвати цих осіб, – підкреслив очільник обласної ТВК.
Водночас Сергій Капітонов, який на той час очолював Кропивницьку міську організацію ВО «Свобода», відмовився від коментаря для нашого видання. Але його однопартійка, колишня депутатка Фортечної районної в місті Кропивницькому ради Олена Скочко, стверджує: в політичній силі, яку вона представляє, упередженого ставлення до жінок немає.
– В українському суспільстві традиційно зберігається шанобливе ставлення до жінки. Якщо жінка хоче себе проявити – їй ніхто не заборонить. Наприклад, княгиня Ольга правила Київською Руссю ще в Х столітті. І сьогодні у нас жінки балотуються у президети, до Верховної Радита на міських голів.Наприклад, наші націоналістки очолюють районні та селищні осередки. У минулому, VII скликанні,в районних у місті Кропивницькому радах від ВО «Свобода» було троє жінок і троє чоловіків, у міській раді – двачоловіки, пізніше замість одного з них у раду зайшла жінка. Так що все 50 на 50, - розповідає політикиня.
Новий старий підхід і приховані небезпеки
Насправді гендерні квоти в Україні запроваджуються не вперше. У 2015 році змінами до закону «Про політичні партії» була встановлена добровільна гендерна квота в розмірі 30 відсотків у виборчих списках кандидатів у депутати. Але вона не була незахищеною.
Любов Лук’янцева пояснює: партії могли й не дотримуватись цієї вимоги, і їм за це нічого не було. Ну, не знайшли, або «в нас немає кадрового потенціалу», або немає часу шукати жінок. А насправді вони не розвивали кадровий потенціал у своїх партіях.
Однак сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що виборчі квоти спрацювали.
– На рівні місцевих рад більше 30 відсотків депутатського корпусу – жінки, - каже експертка. – У нинішньому скликанні Кропивницької міської ради вони увійшли до депутатської групи «Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості». Але жінок у міськраді було б більше, якби політичні партії після того, як відбулись вибори, не почали змушувати їх писати заяви про складання депутатського мандату. Це стосується обласних та міських рад, де ціна депутатського мандату дуже висока.
Такі приклади були непоодинокі не лише на Кіровоградщині, а й в інших областях. Зокрема, дві жінки, які за результатами голосування пройшли до Черкаської міської ради (педагоги Юлія Темченко та Світлана Бєлова), невдовзі написали заяви про відмову від депутатського мандату. Це місце в міській раді зайняв депутат попереднього скликання, підприємець Валерій Міняйло.
У Вінницькій обласній раді три жінки, які пройшли за списками «ОПЗЖ», також відмовились від своїх повноважень одразу після виборів. Це позбавило фракцію цієї політсили жіночого представництва. Були «відмовниці» і в Запорізькій, Одеській, Волинській обласних радах.
Але навіть якщо навіть гендерні квоти спрацювали і жінка стала депутаткою, це не означає, що вона зможе нею залишатися. Бо є в Законі України про статус депутатів місцевих рад новела, де йдеться про підстави для відкликання депутата місцевої ради за народної ініціативи. П’ята з цих підстав – не входження депутата у фракцію. Партія виключає депутата через незгоду з політикою фракції. Наприклад, депутат не голосує так, як каже фракція. Або просто це депутат не подобається, і його виключають із фракції.
– Відбувається політична чистка, - коментує Любов Лук’янцева. – Таке обмеження в діях обраного посадовця називається «імперативний мандат». Воно становить загрозу, бо можуть піти з депутатів активні люди, які мають власну позицію і можуть багато зробити для виборців. І це, в першу чергу, жінки. Цей негативний момент може настати за законом України через рік після набуття повноважень депутата місцевої ради. Рік завершується у грудні, тож можна очікувати на зменшення кількості жінок-депутаток у місцевих радах.
Гендерні квоти спрацювали
Хоча жінки і становлять більшість населення України, але на рівні прийняття рішень їх менше, ніж чоловіків, зазначає Оксана Ярош, докторка політичних наук, професорка Волинського національного університету імені Лесі Українки.
На думку пані Оксани, гендерні квоти є найшвидшим механізмом, так званою позитивною дією для пришвидшення збільшення кількості жінок у владі.
– Завдяки впровадженню ґендерної квоти у виборчих списках до 22 обласних рад – загалом зареєструвалися 43,1% жінок, тоді як у 2015 році до обласних рад – тільки 29,9%. Тому кількісно, як доступ до виборчих списків, гендерні квоти спрацювали. Деякі кандидатки казали, що вони ніколи б стали депутатками, якби не гендерні квоти, - каже Оксана Ярош.
У той же час у Литві гендерний паритет є нормою і без квот.
– Я не відчуваю дискомфорту в середовищі колег-депутатів, - каже Лігіта Гірскене. – Ми всі різні, і враження від депутатської роботи найкращі. Зараз у Литовському сеймі 30 жінок. Жінки обіймають посади міністра економіки, міністра фінансів. Прем’єр-міністр і спікер парламенту – це жінки. Взагалі, половина Кабінету міністрів – жінки!
– Ми, ліберали, навіть проти цього висловлюємося. Ми кажемо, що дивитися на стать не потрібно. Потрібно дивитись роботу, на розуміння людини. Яка різниця, чоловік чи жінка? Хто має більше ідей, того народ і обере до парламенту, - коментує він.
В Україні жінкам лише належить опановувати депутатську діяльність. Знову ж таки, рідко хто ставить під сумнів професійність депутатів-чоловіків, а коли гендерні квоти стали обов’язковими, то одразу виникли дискусії, що, буцімто, непрофесійні жінки прийдуть до влади.
– Однакові підходи варто застосовувати і до жінок, і до чоловіків, - переконана Оксана Ярош. – Нам потрібні фахові люди при владі, водночас слід пам’ятати, що без гендерних квот представництва жінок у владі треба чекати 40 років, щоб поступово, роками, скликаннями цей відсоток збільшувався. А квоти пришвидшують цю мету.
Отож, жінки потрібні у владі. Від них залежить різноманіття думок, поглядів, підходів, бачення, досвіду. Це на користь якісній політиці.
авторка - Людмила Макей, фото - авторки та з
фейсбук-сторінок героїв та героїнь статті
Комментарии
Что мне даст регистрация?