Можливо, у нас більше спільного, ніж ми думаємо?

15.09.21, 0:00

Ми пройшли школу толерантності – маємо право на таке твердження після дводенного тренінгу з питань СОГІ (сексуальної орієнтації та гендерної індентичності), що відбувся 4-5 вересня у Кропивницьому. Саме так, оскільки до цього заходу нам навіть на думку не спадало замислюватися про СОГІ, а тим більше писати…

За п’ять навчальних модулів (16 академічних годин) ми почули і побачили на відео так багато нового, що сумнівів з приводу «як мало я знаю» не залишилося. Але тут є й приємна новина – якщо анкетування на початку тренінга довело, що ми не зовсім у темі, то ця ж процедура наприкінці заходу показала суттєве просування вперед. Цьому сприяло залучення нас, учасників тренінгу, до активного навчання. Ми не лише слухали, а й готували презентації, розвінчували міфи, ділилися своїми думками з приводу, рухалися по аудиторії, обираючи для себе певний острівець.

Тож віднині, висвітлюючи тему ЛГБТ-спільноти, ми будемо використовувати коректний словничок, який передбачає, зокрема, неприйнятним вживання словосполучення «сексуальні меншини» (слід писати і говорити ЛГБТ, представники та представниці ЛГБТ-спільноти); нетрадиційна/ненормальна сексуальна орієнтація (правильно – гомосексуальна, бісексуальна орієнтація); зміна статі, корекція статі (коректно вживати – перехід, трансгендерний перехід).

Тепер ми знаємо, що є вагомі аргументи для розвінчування міфів з цієї теми. Наприклад, відповідаючи на запитання, чи є гомосексуальність хворобою, слід знати, що Всесвітня організація охорони здоров’я видалила гомосексуальність із міжнародного переліку хвороб ще у 1990 році. Гомосексуальність і бісексуальність – це такі ж нормальні орієнтації, як і гетеросексуальність, хоч і менш поширені, як блакитний колір очей чи ліворукість. Отже, гомосексуальність не є хворобою. Її неможливо «вилікувати» психотерапією, гіпнозом, електричним струмом або будь-яким іншим способом. Більше того, науковці засуджують будь-які методи псевдо-лікування здорових людей.

Відомо, що в усьому світі до ЛГБТ спільноти належить близько 5% людей і ніякої загрози гетеросексуальним людям вони не становлять, просто вони – інші, але повинні мати такі ж права, як і 95% людей. В Україні чимало прав не доступні ЛГБТ: немає законодавчого захисту від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності; вони не мають права на реєстрацію партнерств; не мають права на спільну власність; не мають права на успадкування майна партнера за законом; не мають права на спільне батьківство і виховання прийомних дітей тощо. Тож ЛГБТ – спільноті є за що боротися. Саме з цією метою вона і виходить на марші рівності («гей-паради» – таке словосполучення вживати неправильно).

Для кращого розуміння нетолерантної поведінки значної частини суспільства по відношенню до ЛГБТ спільноти і просто до інших людей, ми передивилися відеоролик, який зняла телекомпанія TV2 Denmark у Данії. Відео вражає лаконічністю і глибиною! Ролик про те, що нас роз’єднує і що об’єднує, про те як легко наклеювати на людей ярлики. Ми різні: є ті, кому ми довіряємо і ті, кому ні; є багаті і ті, хто ледь зводить кінці з кінцями; є ті, у кого є дещо спільне з нами, і ті, з ким нас нічого не пов’язує; є ті, кого принижували, і ті, хто принижував інших; є сільські люди і ті, які ніколи не бачили корову; є ті, у кого розбите серце і ті, які закохані; є ті, хто відчуває самотність, і ті, які бісексуальні…

У ролику знімалася велика купа різних людей, частина їх виходила вперед, коли ведучій називав різні категорії, але після слів: «і, нарешті, усі ми, хто просто любить Данію» – вийшли усі разом.

Запитання для роздумів: можливо, у нас більше спільного, ніж ми думаємо? Незалежно від статків, місця проживання, сексуальної орієнтації…

Дякуємо за запрошення і науку тренерській команді – Вікторії Талашкевич, Ользі Гріднєвій та директору Благодійного фонду «Гендер Зед» Ростиславу Мілевському.

текст - Тетяна Дроздова, фото - Богдан Дроздов