Ще одна директорська історія: Кролики, кози та поросята

21.04.20, 16:00

Ця історія - від вчителя з багаторічним досвідом, Олега Талашкевича. Пан Олег пише свої історії у фейсбуці, а також має свійт Телеграм-канал "Жменя життєвих історій", а сайт "Тусовка" вирішив поділитися ними з вами!

Після не зовсім вдалого досвіду комерції із відгодовування телички, про який я вже писав, я вирішив зайнятись більш приземленим бізнесом, а саме кроликами, курями, індиками, гусьми, качками і навіть завів кіз.

Смішну історію про те, як ми з товаришем за 200 кілометрів везли його новими жигулями двох дорослих кіз, розповім якось пізніше для розрядки. А поки ще пригадаємо той час, коли ми жили при «комунізмі», корма хто не лінувався могли заготовити чи купити теж було не дорого. Мучку можна було купити на КХП, а зерно - заробити під час літньої відпустки, працюючи у колгоспі – ми сапали буряк, соняшник, кукурудзу, працювали із дружиною на току. Добре, що з нами тобі жила бабуся, і було кому за дітками дивитись.

Дружина працювала на вісовій, а я на КЗеСІ по очистці зерна. Діло було літом, і це було пекло – жара, спека і пилюка така, що світу не видно і жодних засобів захисту. Тоді я дістав таку алергію, що років десять дуже чутливий був до любої пилюки. Але то все дрібниці. Ми відчули смак свого господарства і почали розширятись. Завели навіть свиней. Спочатку тільки для власного вжитку, а потім і на продаж.

Цукрозавод працював, можна було недорого купити жом. Молокозавод також працював, тож недорого купували «обрат», а про інші корма можна було домовитись або ж заготовити. Ми ходили на збірки: заготовляли кукурудзу, соняшник, міняли на олію, мали макуху і кроликам, і козам. Я навіть навчився приймати окоти у кіз та поросят від свиноматки, а потім підрощували і продавали худобу.

Все хоч і тяжко та потихеньку якось розвивалось. Втім, з приходом «перестройки» все різко змінилося, колгоспи розпалися, молокозавод і цукрозавод закрили, а корма різко подорожчали. Прийшлось і нам «закривати лавочку». З останнього виводку поросят я ледве продав вісім із дванадцяти. Четверо лишилось у нас і ми їх кормили «з коліс велосипеда». Тобто, я шукав то висівки, то якийсь комбікорм, ганяючи по всьому місту (тоді ми вже перебрались у місто, де мені як директору чомусь саме там голова колгоспу вирішив купити квартиру, а не в селі біля школи). Ну, докормив я поросят до того, що писки в них були як блюдця, а самі вони могли між штахетками в загороді проскакувати. Ледь здав перекупщикам і більше свинями не займався, та й інше господарство довелось значно скоротити.

Після Чорнобильської катастрофи різко почали пропадати кролі. Та й тримати стало їх не рентабельно. Шкурки не приймали, вірніше, приймали за копійки, які нічого не вартували, а для себе тримати хіба щоб дітям маленькими кроленятами погратись. Бо як тільки вони досягали зрілості, то зразу пропадали майже всі. Тільки все літо доводилось косити траву та заготовляти сіно.

Хоча і тут були свої приємні моменти. Раннім ранком поїдемо в степ понад річкою, накосимо сіна (це вже як мама мені допомогла купити москвича на вторинному ринку), привеземо розстелимо у дворі – і пахощі стоять неймовірні. А ввечері підгребемо в стіжок, застелимо покривалом і разом із малечою лежимо, дивимось на зоряне небо....

Так потихеньку я скоротив своє господарство – залишились тільки бджоли, які й до цих пір тримаю, та ще шестеро котів, рибки в акваріумі, два папужки і равлик. Оце зараз і все наше господарство. Хоча був ще один цікавий експеримент із шовкопрядами. Але про це - у наступній історії, бо вона і смішна, хоча фінансового результату і там було не так багато, як очікувалось.

автор - Олег Талашкевич
Телеграм-канал "Жменя життєвих історій"