Директивне та стратегічне планування
Планування – це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх досягнення. Його здійснюють на підставі ринкових досліджень і аналізу внутрішніх можливостей. Змістом розробки планів є визначення взаємопов'язаних завдань структурним підрозділам об'єкта планування, обґрунтування потрібних ресурсів, визначення показників для контролю та оцінки ступеня досягнення цілей.
Світова практика застосування макроекономічного планування дає змогу виділити три його головні форми: директивне, індикативне та стратегічне.
Директивне планування було формою прояву жорсткого державного регулювання економіки в колишньому СРСР. У разі директивного планування товаровиробнику визначають скільки і якої продукції треба виробити, кому і за яку ціну продавати. Цьому процесу відповідає адекватна централізована система постачання ресурсів. В основі цієї форми регулювання економіки є передусім абсолютизація державної форми власності як основної і єдиної, а в концепції управління передбачено досягнення політичних результатів усупереч економічній логіці. Крім того, специфічно витлумачена економічна роль держави.
Здавалося б, на перший погляд, така система відносин між державою і товаровиробником є зручною для обох і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Натомість 70-річна практика господарювання за єдиним директивним планом довела неспроможність реалізувати це завдання. По-перше, жорсткий директивний план сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції і ліквідовує стимули саморозвитку. По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план треба розраховувати не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. Якщо ж номенклатура продукції перевищує десятки мільйонів найменувань, то навіть найсучаснішим комп'ютерам це не під силу. І хоча була розроблена модель міжгалузевого балансу, у практиці роботи центральних органів планування її використовували лише на рівні аналітичних і передпланових розрахунків. Тому не розраховували і не пов'язували навіть однієї тисячної частки того, що виробляли. З огляду на це механізм директивного планування перетворився у механізм відтворення диспропорцій. Крім того, це призвело до надмірного зростання товарно-матеріальних запасів, зменшення фондовіддачі і тотального дефіциту.
Централізм директивного планування, яке практикували в планово-розподільній системі країн колишнього СРСР, був доведений до абсурду.
Водночас макроекономічне планування стратегії поведінки на ринку (стратегічне планування) набуло широкого застосування, зокрема, в країнах Європейського Співтовариства. Суть цього планування полягає в забезпеченні виживання економічної одиниці будь-якого рівня (в тому числі макроекономічної національної системи) на динамічному ринку шляхом виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом. Стратегічне планування – це системний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій (беручи до уваги сильні та слабкі сторони і можливості).
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Макроекономічне планування [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://tusovka.kr.ua/news/2018/05/13/makroekonomichne-planuvannja. – Назва з титул. екрану.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?