Кіровоградщина Incognita. Новоукраїнка очима корінного кропивничанина

18.10.18, 10:00

Поки, я ще не можу назвати себе туристом зі стажем, оскільки подорожую навіть менше року. Однак, за цей час, щось таки вже та й бачив. Мені, наприклад, полюбились Чернігівщина та Полтавщина. Після подорожей до цих областей, мені було цікаво потім читати про історію, звичаї та побут цих областей. І тоді я задав собі питання, яке, в принципі, є більшою мірою риторичним: “А що ж я знаю про рідну Кіровоградщину?”. Точніше, навіть: “А що ж я бачив у рідній Кіровоградщині?”

Звичайно, якби мене запитали про те, чим славиться Кіровоградська область, то я б, напевно, щось би сказав про природу, поля родючі під сонцем палючим і ще щось в цьому ж дусі. Однак, що я знаю про якісь пам'ятки архітектури, історію, традиції...? Практично нічого! До того ж, я з подивом констатував для себе той факт, що,по суті, в рідній області я ніде й не був! Із 21 районного центру Кіровоградщини, я бачив і бачу лише Кропивницький, бо я тут народився і живу. Все інше — це лише набір якихось хаотичних знань та стереотипів, які ніяк не можуть скластись в один пазл.

Кропивницький - вокзал

Загалом, я людина настрою та моменту. Здебільшого, всі мої ідеї приходять до мене спонтанно. Інколи вони бувають напрочуд дурнуватими і я з сумом розумію, що до прислів'я : “Сім раз — відмір, один — відріж”, я не маю жодного відношення. Так і з подорожами. Інколи, мою голову заражує, наче вірус, ідея про те, що треба кудись поїхати. Буває, такий стан може тривати від кількох годин — і до кількох діб, а буває, що я на наступний же день знаходжу себе з рюкзаком на плечах на вокзалі, готовий їхати за сотні кілометрів. Цього разу, мені захотілось не багато, не мало — поїхати в Новоукраїнку. Чому туди? Три дні вихідних на День захисника України неабияк розслабили мене. Погода стояла літня, подорожую я, частіше за все також літом...Думаю, не важко здогадатись, що мені знову захотілось кудись поїхати. Однак, все це треба зробити за один день: зранку виїхати, а ввечері повернутись назад.

Вивчаючи маршрут електрички “Олександрія — Помічна”, моя увага припала на небачену, до тих пір, Новоукраїнку. Виїзд з Кропивницького намічався на на 7:30 ранку, повернення близько 18 вечора. “Ідеально!” Так тоді подумав я, при цьому зовсім забу(и)вши на/про пару з зарубіжної літератури, яка мала бути в мене у день виїзду. Заспокоївши свою совість тим, що я врешті-решт не навчаюсь на вчителя зарубіжної літератури, та й до пари був не готовий, я зі спокійною душею вирушив з самого ранку на вокзал. Як виявилось, з висновками я поспішив і недооцінив роль, а головне вплив зарубіжної літератури на мій навчальний процес і пропущена пара ледь не вийшла мені боком. Однак, як казав класик телебачення: “Це вже зовсім інша історія”.

А поки ж, я безтурботно йшов по передсвітанковому Кропивницькому у напрямку залізничного вокзалу. Залізниця і подорожі — дві мої любові на все життя. Мабуть, єдине, що наповнює моє життя сенсом просто зараз. З такими думками, я неквапливо дійшов до вокзалу, де зібралось вже немало пасажирів. Придбавши квиток, виходжу на платформу. Електричка традиційно запізнювалась, однак я нікуди не поспішав, спостерігаючи за маневрами електровозів та сходженням сонця.

Кропивницький - вокзал

Нарешті, з-за повороту почувся гудок, електричка “Олександрія- Помічна” прибула до першої платформи. До Новоукраїнки їхати трохи більше ніж півтори години, тож я міг спокійно насолоджуватись пропливаючими за вікном краєвидами. До цього, з Кропивницького я завжди їхав в сторону Знам'янки, а сьогодні була моя перша поїздка у помічнянському напрямку, тож все побачене за вікном сприймалось з подвійною цікавістю. Першим, що мене здивувало, було те, що Інгул може виглядати не так жахливо, як в центрі міста.

Вид на річку Інгул у Кропивницькому

Я б і не повірив, що це — Інгул, якби не табличка, яка вказувала на назву річки. Першою станцією за межами міста стала Шостаківка. Табличка свідчить, що в 1907 році, до цієї станції прибув поїзд з тілом Івана Карпенка-Карого, а вже звідси, до Хутора Надія, корифея доправляли волами.

Не менш вражаюче виглядала і осіння природа. Червоний, жовтий і зелений кольори, зливаючись між собою, утворювали чудові краєвиди. Навіть, ненависне мною сонце, цього разу ніби додавало ефектності та атмосферності тому, що пролинало повз мене за вікном.
&f4 Відстані між станціями на цій ділянці достатньо великі, тож машиністи на довгих перегонах практично надолужили відставання і до Новоукраїнки електричка прибула майже вчасно.

Зазвичай, для туриста місто починається з вокзалу, тож першим, що я побачив у Новоукраїнці була місцева станція. На жаль, історична будівля станції була зруйнована німцями під час Другої світової війни, після відступу з міста, тож сучасна станція свого вигляду набула у 1980 році.

Новоукраїнка - вокзал

Оскільки в Новоукраїнці я вперше, тож в яку сторону йти зовсім не знав. Тому, вже за доброю традицією, спочатку я пішов зовсім не туди. Окраїни Новоукраїнки нагадують звичайне село, однак краєвиди, які звідси відкриваються — просто чудові. Зрозумівши, що йду кудись не туди, я особливо не засмутився. В мене було ще предостатньо часу, тож, розвернувшись, я почимчикував у зворотному напрямку. Якщо в Полтаві не заблукав, то загубитись в Новоукраїнці було б зовсім неприпустимо для мене, як для туриста.

Міст через річку Плетений Ташлик у Новоукраїнці

Чіткого плану в моєму маршруті не було, бо я й не знав, чого очікувати від Новоукраїнки. Коли перед виїздом я намагався загуглити щось про місцеві пам'ятки, інтернет давав якісь непевні результати. А коли один з сайтів видав, що “ в Новоукраинке достопремичательностей нет”, я лише здивовано промовив про себе :”Та як взагалі таке може бути!?” Тому, Новоукраїнка була для мене повністю незвіданою. Я йшов можна сказати наугад, однак, коли через кілька кілометрів я побачив певне пожвавлення, зрозумів, що знаходжусь десь неподалік від центру.

Вид на річку Плетений Ташлик у Новоукраїнці

Першим, що припало до ока, став вид з мостика на річку Чорний Ташлик, яка протікає територією міста. Піднявшись під гору, я вийшов до центральної вулиці міста — Соборної. Першою скульптурою на моєму шляху став постамент Марку Ісайовичу Мокряку - герою Першої світової війни та повному кавалеру Георгієвських хрестів. А побачена афіша свідчила, про активний культурний та спортивний рівень розвитку міста. Великим подивом для мене, стало те, що останні місяці життя в Новоукраїнці провів видатний український поет — Микола Воронний (про це говориться не меморіальній дощці). Також в центрі міста є традиційна для багатьох населених пунктів, в яких я буваю, інсталяція.

Новоукраїнка

Є у центрі міста Новоукраїнка стела від громади - на честь земляків, які загинули у Другій світовій війні. Є на головній вулиці пам'ятник Тарасові Шевченко, який замінив пам'ятник Леніну після декомунізації. Неподалік розташовані пам'ятка історії та архітектури, а також головний храм міста - церква святого Олександра Невського, пам'ятник ліквідаторам Чорнобиля Новоукраїнського району, пам'ятник загиблим в Афганістані, будівля, в якій працював Микола Пірогов. Досить солідно виглядає місцевий кафе-бар “Олімп”. Має місто і свою інтригу: послання для майбутніх поколінь. Всі фото - дивіться у галереї до цієї статті.

Майбутнім поколінням

Оглянувши місто та його пам'ятки, я вирішив заглянути до місцевого краєзнавчого музею. Перш за все, хочеться подякувати працівникам музею, зокрема, Миколі Олексійовичу Гаращенко, який гостинно зустрів мене та люб'язно розповів багато цікавих фактів про історію та сучасність Новоукраїнки. Експозиція музею представлена у залах, кожен з яких розповідає про певний історичний період в житі Новоукраїнки, від заснування і до сучасності.

Музей міста Новоукраїнка

Ще раз хочеться подякувати працівникам музею за приділену мені увагу. Отримана тут інформація розширила мій кругозір та відкрила Новоукраїнку з небаченої до цього сторони. Якщо вам колись доведеться бути в Новоукраїнці, неодмінно заходьте до місцевого краєзнавчого музею.

А моя ж прогулянка Новоукраїнкою на цьому підійшла до кінця. Це місто однозначно запам'ятається мені і, сподіваюсь, в майбутньому дасть поштовх для подальших подорожей та вивченя історії Кіровоградщини. Закликаю вас не вірити інтернету тим, хто говорить, що в якомусь місті немає чого дивитись. Приїжджайте і переконайтесь у всьому на власні очі!

текст і фото – Олександр Нікітін