Кіровоградщина Incognita. Новоукраїнка очима корінного кропивничанина
Поки, я ще не можу назвати себе туристом зі стажем,
оскільки подорожую навіть менше року. Однак, за цей час, щось таки вже та й
бачив. Мені, наприклад, полюбились Чернігівщина та Полтавщина. Після подорожей
до цих областей, мені було цікаво потім читати про історію, звичаї та побут цих
областей. І тоді я задав собі питання, яке, в принципі, є більшою мірою
риторичним: “А що ж я знаю про рідну Кіровоградщину?”. Точніше, навіть: “А що ж
я бачив у рідній Кіровоградщині?”
Звичайно, якби мене запитали про те, чим славиться
Кіровоградська область, то я б, напевно, щось би сказав про природу, поля
родючі під сонцем палючим і ще щось в цьому ж дусі. Однак, що я знаю про якісь
пам'ятки архітектури, історію, традиції...? Практично нічого! До того ж, я з
подивом констатував для себе той факт, що,по суті, в рідній області я ніде й не був! Із 21
районного центру Кіровоградщини, я бачив і бачу лише Кропивницький, бо я тут
народився і живу. Все інше — це лише набір якихось хаотичних знань та
стереотипів, які ніяк не можуть скластись в один пазл.
Вивчаючи маршрут електрички “Олександрія — Помічна”, моя
увага припала на небачену, до тих
пір, Новоукраїнку. Виїзд з Кропивницького намічався на на 7:30 ранку,
повернення близько 18 вечора. “Ідеально!” Так тоді подумав я, при цьому зовсім
забу(и)вши на/про пару з зарубіжної літератури, яка мала бути в мене у день
виїзду. Заспокоївши свою совість тим, що я врешті-решт не навчаюсь на вчителя
зарубіжної літератури, та й до пари був не готовий, я зі спокійною душею
вирушив з самого ранку на вокзал. Як виявилось, з висновками я поспішив і недооцінив
роль, а головне вплив зарубіжної літератури на мій навчальний процес і
пропущена пара ледь не вийшла мені боком. Однак, як казав класик телебачення:
“Це вже зовсім інша історія”.
А поки ж, я безтурботно йшов по передсвітанковому
Кропивницькому у напрямку залізничного вокзалу. Залізниця і подорожі — дві мої
любові на все життя. Мабуть, єдине, що наповнює моє життя сенсом просто зараз.
З такими думками, я неквапливо дійшов до вокзалу, де зібралось вже немало
пасажирів. Придбавши квиток, виходжу на платформу. Електричка традиційно
запізнювалась, однак я нікуди не поспішав, спостерігаючи за маневрами електровозів
та сходженням сонця.
Не менш вражаюче виглядала і осіння природа.
Червоний, жовтий і зелений кольори, зливаючись між собою, утворювали чудові
краєвиди. Навіть, ненависне мною сонце, цього разу ніби додавало ефектності та
атмосферності тому, що пролинало повз мене за вікном.
&f4 Відстані між
станціями на цій ділянці достатньо великі, тож машиністи на довгих перегонах
практично надолужили відставання і до Новоукраїнки електричка прибула майже
вчасно.
Зазвичай, для туриста місто починається з вокзалу, тож
першим, що я побачив у Новоукраїнці була місцева станція. На жаль, історична
будівля станції була зруйнована німцями під час Другої світової війни, після
відступу з міста, тож сучасна станція свого вигляду набула у 1980 році.
Чіткого плану в моєму
маршруті не було, бо я й не знав, чого очікувати від Новоукраїнки. Коли перед
виїздом я намагався загуглити щось про місцеві пам'ятки, інтернет давав якісь
непевні результати. А коли один з сайтів видав, що “ в Новоукраинке достопремичательностей
нет”, я лише здивовано промовив про себе :”Та як взагалі таке може бути!?”
Тому, Новоукраїнка була для мене повністю незвіданою. Я йшов можна сказати
наугад, однак, коли через кілька кілометрів я побачив певне пожвавлення,
зрозумів, що знаходжусь десь неподалік від центру.
Першим, що припало до ока, став вид з мостика на річку Чорний Ташлик, яка протікає територією міста. Піднявшись під гору, я вийшов до центральної вулиці міста — Соборної. Першою скульптурою на моєму шляху став постамент Марку Ісайовичу Мокряку - герою Першої світової війни та повному кавалеру Георгієвських хрестів. А побачена афіша свідчила, про активний культурний та спортивний рівень розвитку міста. Великим подивом для мене, стало те, що останні місяці життя в Новоукраїнці провів видатний український поет — Микола Воронний (про це говориться не меморіальній дощці). Також в центрі міста є традиційна для багатьох населених пунктів, в яких я буваю, інсталяція.
Оглянувши місто та його пам'ятки, я вирішив заглянути до місцевого краєзнавчого музею. Перш за все, хочеться подякувати працівникам музею, зокрема, Миколі Олексійовичу Гаращенко, який гостинно зустрів мене та люб'язно розповів багато цікавих фактів про історію та сучасність Новоукраїнки. Експозиція музею представлена у залах, кожен з яких розповідає про певний історичний період в житі Новоукраїнки, від заснування і до сучасності.
А моя ж прогулянка Новоукраїнкою на цьому підійшла до кінця. Це місто однозначно запам'ятається мені і, сподіваюсь, в майбутньому дасть поштовх для подальших подорожей та вивченя історії Кіровоградщини. Закликаю вас не вірити інтернету тим, хто говорить, що в якомусь місті немає чого дивитись. Приїжджайте і переконайтесь у всьому на власні очі!
текст і фото – Олександр Нікітін
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?