Служба зайнятості та соціальне регулювання держави
Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення. Для реалізації політики зайнятості населення створено Державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості. Послуги цієї служби надаються безплатно.
Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 році. Її обов’язки та права були визначені статтею 19 Закону України „Про зайнятість населення”.
Головними функціями служби зайнятості є:
1)аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);
2)надання консультацій з приводу працевлаштування та професійної підготовки;
3)облік громадян, що звернулись до служби зайнятості, реєстрація безробітних;
4)сприяння пошуку робочого місця;
5)організація професійної підготовки, перепідготовки;
6)участь у реалізації державних та регіональних проблем зайнятості;
7)трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян – в одержанні роботи;
8)регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
9)допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
10)безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.
В Україні функціонують державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах центри зайнятості.
Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні територіальні програми зайнятості населення. Так, державна програма передбачає такі заходи щодо сприяння зайнятості та соціальному захисту населення:
1) створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт та ін.;
2) професійна підготовка та перепідготовка вивільнюваних працівників;
3) організація роботи з професійної орієнтації;
4) забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів);
5) надання матеріальної допомоги безробітним.
За вищезгаданим Законом безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, які дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Допомога по безробіттю виплачується до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, причому у перший рік допомога надається не більш як 6 місяців, другий – не більш як 3 місяці, третій рік – залишок. Розмір допомоги по безробіттю становить не менш як 50% середньої зарплати за попереднім місцем роботи. Максимальний розмір допомоги не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалась у країні. Розмір допомоги по безробіттю для громадян, які шукають роботу вперше (або після тривалої – понад один рік – перерви), закріплено не нижче від 75% встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Діяльність держави по соціальному регулюванню має неоднозначну оцінку. Її опоненти відзначають такі негативні наслідки збільшення податків та перерозподілу доходів, як: зменшується зацікавленість підприємців у інвестиціях; втрачаються стимули до праці; зростають урядові витрати на оплату праці фінансових інспекторів по оподаткуванню. Зрештою соціальні програми зменшують розмір валового національного продукту.
З іншого боку, вкладення в людину, зокрема, підвищення рівня освіти й професійної майстерності малозабезпечених верств населення є резервом підвищення продуктивності їх праці завтра.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?