Соборність без єдності
22 січня вУкраїні відзначили День Соборності.
Відбулася відповідна акція і в Кіровограді. Шкода, що все було достатньо
протокольним, а головне – не чисельним. Тому навіть учасникам мітингів у
Кіровограді, необхідно задуматися – що ж все-таки не так?
Сторонньому спостерігачеві може здатися, що колом цих активістів і
обмежується перелік патріотів, але це далеко не так. В приватних розмовах люди,
які в минулі роки брали активну громадських національних заходах, але які не
погоджуються з методами нав’язування місту нової назви, кажуть, що їм не дуже
хочеться підтримувати своєю присутністю організаторів, які нехтують думкою
інших, зневажають позицію більшості мешканців та і взагалі, ображають чи
роблять прихильників історичної назви ворогами України. Іншими словами, їм не хочеться бути поряд…
Отже,
маємо констатувати, що агресивна поведінка прихильників новоназви, по меншій
мірі, не сприяє консолідації суспільства. І якщо бути відвертими, то ми маємо
яскравий приклад розколу патріотичної
палітри області. Можливо людям, які
вважають себе лідерами патріотичного руху, а свою позицію єдино правильною, здається що
таким чином вони сприяють зростанню проукраїнських настроїв? Але ж хто знає, чи відгукнуться на заклик цих
лідерів маси, чи наші патріоти так і будуть стояти в одиночних пікетах проти
чийого б не було свавілля? Що вже казати про тих, хто сумнівається, якщо
в ряди цих патріотів не хочуть ставати люди, які в житті сповідують українську
ідеологію? Їх теж можна звинуватити в непатріотизмі, але чи збільшить це кількість
українських захисників демократичних
ідеалів? Чого доброго, у нас дійде до кількох мітингів, які будуть окремо один
від одного стояти за одну ідею.
Відзначення
Дня соборності висвітило ще одну проблему – в Кіровограді немає місця, де б
можна було відзначати події такого рівня. Простіше кажучи, немає пам’ятного
знаку, до якого можна нести квіти хоча б і з нагоди державних свят. Можна,
звичайно, призначити «черговими» на всі
випадки Хмельницького чи Шевченка, і вони б більше підходили до
об’єднавчої ідеології, ніж пам’ятник Винниченку. Адже, як не крути, а саме
Винниченко не сприяв відродженню українського війська. Адже це Винниченко сліпо
довірився російським соціалістам, до того ж, це Винниченко очолив Директорію,
яка змусила зректися влади гетьмана Скоропадського, тобто, здійснила переворот,
який лише погіршив ситуацію. До того ж, ніхто інший, як колишній лідер, тобто
Володимир Винниченко, вивчав можливість своєї співпраці з більшовиками, як це
зробив інший тогочасний лідер України – М. Грушевський. А ми до підніжжя їхніх
пам’ятників покладаємо квіти, вшановуючи ідею спільності української нації…
Приклад
цих політиків зайвий раз показує, як
можна бути гарним письменником, науковцем чи навіть великим патріотом, і при
цьому бути поганим політиком і стратегом. Час вимагає обєднання і найкраще
підгрунтя – повернення до практики ухвалення суспільно-важливих рішень на
основі демократичного голосування і сприйняття його результатів, як обов’язок. В
протилежному випадку – не хочеться навіть думати, в який бік хитнеться маятник
електоральних уподобань на найближчих виборах. І хто, як кажуть в таких
випадках, вам лікар?
автор - Сергій Полулях
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?