Мар’яна заливає? Але як захоплююче!

08.03.15, 10:00

На книжковій виставці «Київська весна 2015» з’явилося ім’я нового автора: Олена Губіна презентувала свій детективний путівник закутками київських історій та захоплень «Мар’яна заливає та хоче знати правду». В наш непростий час книга дарує надзвичайне почуття оптимізму та любові до життя. А ще… Втім, про це ми попросили розповісти саму Олену ГУБІНУ.

- Ви написали «Мар’яну» кілька років тому. Чому вона побачила світ лише зараз?
- Я могла б послатися на складності технологічного процесу та відсутність особистого досвіду в книговиданні. Але таке пояснення не буде вкрай точним. Просто мені здається, що книги, як і діти, самі обирають, коли їм з’являтися на світ. Зазирніть сьогодні у будь-який ЗМІ, до соціальних мереж – ми всі живемо тривожними повідомленнями про війну, про непрості зміни, що відбуваються навколо. Моя книга нагадує, що є й інше, мирне життя, сповнене сміху та захоплюючих пригод, ми до нього неодмінно повернемося. Головне – зберегти любов до своїх друзів та близьких, до своєї країни. І бути переконаними, що всі разом, плече до плеча – ми дуже класні! Недавно мені зателефонувала подруга, яка кілька років тому переїхала з Донецька до Києва. Але там – всі її родичі та друзі. У неї паніка та відчай, сльози та тривоги. «І уявляєш – почала читати «Мар’яну» і так захопилася, що забула геть про все погане. Почала нормально спати!» - розповіла вона. Таке визнання для мене дорогого варте.

- Ви назвали книгу «детективним путівником», що це означає?
- За жанром це – детектив з усіма належними атрибутами. На самому початку стається злочин, зав’язується така-собі загадка, яку головні герої намагаються розгадати. Вони втягуються в заплутану інтригу, починають вести своєрідну гру із злочинцем. Що з цього виходить, стає ясно наприкінці роману. Чому путівник? Бо навколо основної сюжетної лінії виникає ще чимало всякого розмаїття, чимало різної пізнавальної інформації. Навіщо я вплела всіляку пізнавальну інформацію? Напевне, через те, що це цікаво. Приміром, не всі знають, що дружина Наполеона Бонапарта імператриця Жозефіна розводила нові сорти квітів і навіть створила таку популярну нині блакитну гортензію. Не знають про те, що вона приїхала підкорювати Париж і скористалася документами молодшої сестри, зменшивши собі вік на 6 років. Є в книзі цікава інформація про життя та роботи імпресіоністів та багато іншої. Детективні повороти допомагають зробити її не прісною. А ще путівник – це своєрідна подорож життям Києва та киян, це знайомство з духом міста, який близький усім, хто любить нашу столицю. Мені хотілося це відчуття не просто зберегти, але й розтиражувати.

- На жаль, українські автори наразі ще не дуже багато уваги приділяють Києву…
- У тім-то й справа! Мене завжди мучило питання: чому все найцікавіше та захоплююче відбувається десь у лондонських доках чи в будуарах паризьких красунь, у графстві Девоншир чи в бандитському Петербурзі! Таку несправедливість хотілося неодмінно виправити. А ще хотілося, аби всі ми трошки інакше подивилися на наше життя – воно дарує нам стільки загадок! Їх розгадування, подолання труднощів, пошуки кохання та дружби перетворюють буденні клопоти на романтичні мрії. По-моєму, це прекрасно! Я народилася та виросла у центрі Києва, в старовинному будинку, який пережив революцію та дві світові війни і зберігав безліч неймовірних історій та найсправжнісіньких таємниць. Багато з них спливло в пам’яті, коли я працювала над книгою. Приміром, по сусідству жили колишні емігранти, які повернулися з Франції під час хрущовської «відлиги». Вони все життя зберігали вбрання, в якому вінчалися в Києві на початку ХХ століття. Інші сусіди під час гітлерівської окупації, аби не померти з голоду, продали на базарі сімейну реліквію – кишеньковий годинник. І дуже за нею жалкували. За 25 років один із їхніх знайомих вирішив подарувати їм інший старовинний брегет, який купив десь у тодішньому Свердловську. Виявилося, що він повернув друзям втрачену коштовність. Сьогодні наше місто дуже змінюється, а мені не хотілося б, аби кожне нове покоління починало писати його історію з чистого аркуша. Тому й спробувала зберегти на папері милі київські куточки, котрих уже нема в реальному житті. Історія зберігається в підручниках, а дух міста – в художній літературі.

- Але частина дії книги все-таки відбувається за кордоном.
- Тому що ми – європейська нація, нам у Європі комфортно та добре. Ми не почуваємося там чужими. Моя родина дуже любить подорожувати, я часто зустрічаюся з українцями за кордоном. Вони ходять до музеїв, цікавляться європейською культурою, знають та поважають її. Часто підказують місцевим екскурсоводам, як правильно трактувати ту чи іншу подію давньої та сучасної історії, приміром, Франції, Італії чи Німеччини. Дуже багато українців володіють іноземними мовами і вважають це природною справою. Все це показник високого рівня української освіченості та культури.

- Чи складно розвиватися сучасній українській культурі?
- Останнім часом вітчизняні радіостанції почали дуже активно транслювати прекрасну українську музику, чудових українських виконавців. Їх дуже багато і, слава Богу, вони стали особливо запитаними. Те саме стосується й літератури, кіно. На весняній книжковій виставці я побачила безліч пречудово виданих українських дитячих книжок, це означає, що ми все більше прищеплюватимемо любов до своєї культури вже змалечку. Ми надто довго себе недооцінювали, а це неправильно. Звичайно, має існувати державна культурна політика. Це дуже серйозний елемент, якщо ним зневажати, негативні наслідки не забаряться. Адже гуманістичні цінності в наші душі значною мірою пророщує культура. Зрозуміло, що реалізація такої державної політики вимагає фінансової підтримки, якої, на жаль, сьогодні нема. Але її нема і в багатьох інших сферах, та це не означає, що вони не повинні розвиватися. Волонтери сильно допомогли нашій армії. Може, на певному етапі ми більше орієнтуватимемося на таку ж підтримку волонтерів від культури - глядачів, читачів, слухачів. Сьогодні кризові часи, а в книжкових магазинах є покупці!

- Розкажіть про себе.
- Я фаховий журналіст. Працюючи в газеті, об’їздила практично всю Україну, а в деякі віддалені місця навіть діставалася пішки. Зустрічалася з різними цікавими людьми. Пригадую хлопця з Чернігівщини, який власноруч зробив літак – з підручних матеріалів. Для обшивки розплавляв пластмасові мильниці та шкільні пенали, які скупив по всьому району. Неймовірно, але він піднімався на тому літаку в небо. Знаковий момент у моєму житті – робота на посаді прес-секретаря Прем’єр-міністра України. Тут доля знову звела з цікавими, навіть унікальними людьми. Найважливіше для мене – аудієнція у Папи Римського Іоанна Павла ІІ. Досі пам’ятаю його тепле рукостискання. На пам’ять він подарував мені чотки і хрестик, які стали сімейною реліквією. Також зустрічалася з президентами та прем’єрами багатьох країн – Грузії, Польщі, Франції, Білорусі, Італії, Люксембургу, Бельгії, Китаю та іншими. Одного разу навіть довелося проводити прес-конференцію за участю Володимира Путіна. Тоді він лишень починав прем’єрствувати. Щоправда, не думаю, що зараз варто цим пишатися, але такий факт мав місце в моїй біографії.

- Ви написали детектив, чи означає це, що полюбляєте екстремальні ситуації?
- Ні, що ви, як щира українка я випромінюю миролюбність та навіть зайву лояльність. Екстремальних ситуацій не люблю, бо завжди беру їх близько до серця. Хоча, якщо десь поряд у порожній темній кімнаті пролунає несподіваний скрип, я неодмінно піду подивитися, що відбувається. Зате люблю гумор, який допомагає подолати непрості обставини. Герої моєї книги постійно жартують та беруть на кпини один одного. А ще обожнюю пригоди. Свого часу, працюючи журналістом, навіть їздила на Памір в експедицію на пошуки «снігової людини».

- І як – знайшли?
- Про це можна буде дізнатися з другої книги, яку я зараз дописую.

- Ну а детективні історії з вами траплялися?
- Звісно! Найсвіжіша – під час презентації «Мар’яни» на книжковій виставці у мене вкрали сумку. Друзі кажуть, що це хороший знак – буде сюжет для нового літературного розслідування.

- Вкрали сумку під час книжкової виставки? Ха-ха-ха!
- Це вам – «ха-ха-ха»! А у мене там було все – паспорт, ключі, гроші. І навіть екземпляр «Мар’яни». Думаю, що через книгу сумку і поцупили!

автор - Ярослав ТРИПІЛЬСЬКИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива»