Він малював Єлисаветградщину

16.12.14, 12:00

9 грудня 2014 року в Кіровоградському обласному художньому в рамках виставки творів художників-земляків розгорнуто експозицію робіт видатного земляка, першого керівника Єлисаветградських Вечірніх рисувальних класів Феодосія Козачинського (1864-1922).

Кіровоградська земля завжди була багата на талановитих людей, що прославили на весь світ нашу «Степову Елладу». Серед них - Феодосій Сафонович Козачинський, унікальний і самобутній художник, випускник Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1882-1887), учень самого Івана Рєпіна, майстер, який вивів образотворче мистецтво нашого краю на якісно новий рівень.

Хоча Козачинський не дістав свого часу великої слави, проте уявити мистецьке життя міста Єлисаветграда початку ХХ століття без постаті Феодосія Сафоновича практично неможливо. Талановитий та ініціативний художник був активним учасником Товариства пересувних художніх виставок та членом Комітету з організації у Єлисаветграді І-ї художньої виставки, яка відбулася у 1913-му році. Справжнім подарунком для жителів міста та його гостей стала також персональна виставка майстра, яка мала великий резонанс серед шанувальників образотворчого мистецтва. Не менше захоплення викликали і його картини, неодноразово представлені на весняних виставках в Петербурзькій Академії мистецтв. В історію нашого міста Феодосій Сафонович увійшов також як засновник та перший завідувач картинної галереї.

Саме Козачинський, перебуваючи на посаді вчителя малювання та креслення Єлисаветградського земського реального училища, очолив у 1906-му році легендарні Вечірні рисувальні класи, які дали перепустку у життя цілій плеяді талановитих майстрів пензля світового рівня. Серед таких - Олександр Осмьоркін, Петро Покаржевський, Амшей Нюренберг, Олександр Фойницький.

На сьогоднішній день збереглося всього 7 робіт митця, 5 з яких представлені в експозиції. Як пейзажиста високого рівня Козачинського презентують дві роботи – «Вигляд села Глодоси» (початок ХХ століття) та «Куточок саду» (1919). Остання з них, написана в розпал Громадянської війни 1918-1921 років, уособлює не тільки красу природи, а й тишу і гармонію, втрачені у пеклі братовбивчої війни.

Гармонією і спокоєм сповнена ще одна картина художника – «Бабуся з онукою», написана у переломний 1917-й рік. Небайдужий до історії рідного краю споглядач одразу впізнає на другому плані картини Покровську церкву на Ковалівці – складову колишнього «Військового містечка». Філософський світогляд Козачинського підкреслює контраст, який створюють білий одяг онуки та чорний одяг бабусі.

Глибоким психологізмом пронизана робота майстра «Портрет горбатої дівчинки» (1912), у якій художник зумів передати внутрішній душевний стан дитини – каліки.

Однією з кращих картин художника по праву вважається «Гімназистка»(1910). На сьогодні це мабуть найбільш відомий і популярний серед мешканців Кіровограда твір Козачинського. Картина була придбана в 1970-х роках у жительки нашого міста Марії Чвалинської, двоюрідної сестри героїні картини – гімназистки Тамари Головченко.

Історія створення цього твору дуже романтична. Художник зустрів Тамару Головченко у сквері, де полюбляв працювати. Митця вразила її врода та незвичайний погляд, він захопився ідеєю написання портрету цієї незвичайної дівчини, і не заспокоївся, поки не реалізував свою творчу мрію.

Історія залишила нам цікаві, та, на жаль, трагічні факти короткого життя героїні портрету, що відійшла у Вічність зовсім юною через тяжку хворобу. Відомо, що Тамара приймала участь у концертах своєї мами-піаністки, навіть – у Петербурзі. Колега її батька по заводу Ельворті, інженер-німець Г.Вернер, дізнавшись про хворобу Тамари, запропонував відвезти дівчину на лікування до Швейцарії, одночасно попросивши її руки. Але батьки дівчини, не бажаючи, щоб їх донька стала тягарем для молодого чоловіка, відмовили йому, запевнивши, що обов’язково дадуть згоду на шлюб у випадку її одужання.

На жаль, подальші події не дали можливості цій парі з’єднати свої долі. Почалася І-ша Світова війна, внаслідок чого Росія опинилася у стані війни з Німеччиною. Німця Вернера із Росії виселили і до Єлисаветграду він приїхав уже в період Громадянської війни, коли Тамари вже декілька років як не було в живих. Дівчина померла від туберкульозу. За переказами, її останніми словами були «Я хочу, щоб за мною приїхав принц на білому коні». Враховуючи це останнє побажання, ховали її у білій сукні, а труну везла трійка білих коней. Обряд поховання героїні портрету «Гімназистка» завершився на Петропавлівському цвинтарі у присутності великої кількості людей, особливо – молоді.

Щодо автора картини, то він ненадовго пережив свою героїню, померши під час першого радянського голоду у 1922-му році.