Наскільки соціально відповідальною є сфера вищої освіти України державного сектору

Сфера вищої освіти України перебуває у кризовому стані, що викликається як зовнішніми чинниками (демографічними, соціально-економічними, адекватністю та якістю управління галуззю), так і внутрішніми, в першу чергу – формуванням соціально-трудових відносин та морально-психологічного клімату в колективах.Реальна ситуація полягає в тому, що експлуатація та розмір оплати праці в галузі визначається не якістю роботи персоналу, а особистими вподобаннями керівництва, їх здатністю підтримувати прийняття як відверто безглуздих управлінських рішень, так і рішень, що спрямовані на особисте збагачення керівників різних ланок. Додаткове ускладнення полягає в тому, що якщо приватний бізнесмен, здійснюючи соціально безвідповідальну поведінку, оперує власним або позиченим капіталом, то керівництво державних навчальних закладів використовує державний фінансовий ресурс (бюджетне фінансування) для поширення соціальної несправедливості, кар’єрного зростання своїх родичів та наближених осіб, нагромадження матеріальних статків. Таку поведінку та подальше поширення окреслених тенденцій слід вважати соціально безвідповідальними, що посилюється географічним дистанціюванням адміністрацій навчальних закладів бюджетного сектору від колективів під час карантину.

Сучасний заклад вищої освіти є, як правило, закритим середовищем, в якому формуються дуже специфічні відносини між роботодавцем та найманим працівником, що дозволяє організовувати відносини всередині колективу на засадах традиційного капіталу, декларуючи при цьому стратегічною метою своєї діяльності розвиток інтелектуального капіталу.

Простий харчовий ланцюг у структурі сучасного державного ЗВО має такий вигляд:

1)Перший, нижчий трофічний рівень (аналог – планктон, трави, дерева) студенти, що не мають особистих зв’язків та впливових родичів – використовуються для годування вищих ланок.

2)Другий трофічний рівень – викладачі без наукових ступенів, що не мають впливових покровителів з вищих ланок, виконують основну паперову та організаційну роботу.

3)Третій трофічний рівень – креативний прошарок, творча ланка, людський капітал, що виконує основну наукову та методичну роботу ЗВО, формує рейтинги.

4)Четвертий трофічний рівень – студенти, що мають родинні зв’язки з окремими представниками ЗВО та представниками адміністративно-олігархічної системи.

5)П’ята, вища трофічна ланка – адміністративний персонал, що здійснює розподіл виділених державою коштів, може мати спільні риси з третьою ланкою, а може й не мати. Каста недоторканих – їх доходи та добробут не залежать від ефективності роботи ЗВО, їх харчування забезпечується не лише бюджетним коштом, а й доходом перших трьох ланок.

До консументів (споживачів) належать 4 і 5 ланки харчового ланцюга, при цьому вони розташовані паралельно, тобто 5 ланка доволі рідко наважиться на споживання 4 рівня. При цьому об’єктами харчування виступають 1, 2, 3 ланки (експлуатація, привласнення чужих ставок, додаткові «благодійні» збори тощо).

Наведемо найпоширеніші викривлення в системі відносин «державний бюджет – державний заклад вищої освіти». Замість формування та нагромадження суттєвої наукової спадщини (англ. – legacy), адміністрація вузів акцентує свою діяльність на формуванні й нагромадженні матеріальної та грошової спадщини для своїх нащадків (англ. – heritage, legacy). При цьому ефективність роботи структурного підрозділу/навчального закладу є другорядною порівняно з питаннями особистого добробуту адміністративного персоналу.

Якщо на одній випусковій кафедрі існує декілька спеціальностей – може відбуватись сприяння та заохочення діяльності лише однієї спеціальності з метою перетворення працівників, що працюють на інші спеціальності, на обслуговуючий, другорядний персонал, незалежно від якості та показників їх роботи.

Впровадження карантину було використано для зменшення особистого спілкування та уявної мінімізації особистої відповідальності за побудову нових схем та власні управлінські дії. Була відсутня робота адміністрації в системі дистанційного навчання, тобто реальна робота.

Доволі поширеними є намагання передачі влади у спадок через маніпулювання виборним процесом, вилучення з нього непотрібних кандидатів шляхом різноманітних маніпуляцій, залякувань, зловживання трудовим законодавством. Така діяльність є гарантією збереження існуючої ситуації, наявних трендів просування кар’єрними сходами конкретних осіб (іншим особам вхід до них заборонено), збереження нагромадженого майна та схем особистого збагачення.

Схема формування особистого корупційного капіталу виглядає таким чином: фінансові кошти держави (вступ на державні/пільгові місця) – отримання дипломів з відзнакою хибних студентів (родичів чи «потрібних» осіб) – вступ до аспірантури за державний кошт та захист порожніх дисертацій – особистий добробут, неякісна освіта, поширення цієї схеми на наступні покоління. Відтак, має місце зловживання державним капіталом у сфері вищої освіти так само, як і у сфері державних закупівель, діяльності державних корпорацій.

Окремим напрямом спроб поширення контролю за бюджетними потоками є прагнення до проникнення в органи державної та місцевої влади, що беруть участь у розподілі бюджетів різних рівнів через зв’язки з 4 рівнем харчового ланцюга. Також присутні намагання 5 ланки харчового ланцюга захопити всі державні наукові програми (на які виділяється фінансування), з метою отримання додаткових грошей за рахунок роботи, яку в примусовому порядку виконуватиме 3 трофічний рівень. У цьому разі має місце не лише привласнення бюджетних коштів, а й звичайна капіталістична експлуатація (привласнення доданої вартості чужої праці, в нашому випадку – праці інтелектуальної).

Таблиця 1. Параметри корпоративної соціальної відповідальності в сфері вищої освіти державної форми власності та їх реальна присутність у системі соціально-трудових відносин

Поширеним є намагання отримання зиску та додаткової плати за виконання своїх прямих посадових обов’язків. Прагнення отримання подвійних відряджувальних (додатковий збір грошей у зацікавлених осіб), отримання вигоди мотивуючи це грошовими вимогами на вищих ланках та їх привласнення (комісії, установи, організації).

Для фіксації існуючої ситуації та наявних трендів у системі управління освітою формуються формальні ознаки монархічної влади та класової відмінності керівництва ЗВО: окремі входи та виходи до робочого місця, спеціальні місця та особливий режим харчування, вживання напоїв та зворотних до цього процесів, відмова від спілкування з особами, що не входять до «адміністративного олімпу». Дедалі більше це нагадує азійську модель класової організації суспільства, що суперечить здоровому глузду, стадії пост-модерну, засадам постіндустріального суспільства.

Також здійснюється пошук зовнішнього ворога і звинувачення його в усіх наявних негараздах та побудова тоталітарного управлінського механізму: будь-яка критика керівництва, не говорячи вже про звинувачення у прямих скрутках з державними коштами, визнається роботою на зовнішнього, як правило уявного, ворога.

Система адміністрування ЗВО відбувається з використанням останніх досягнень менеджменту як бізнесового, так і адміністративного не для підвищення ефективності діяльності освітньої установи, а для наповнення особистих гаманців. Наслідком цього є формування у слухачів (здобувачів освіти) хибного хабарного світогляду через їх постійне «обілечування» та нав’язування особистої меркантильної ідеології без знання положень школи меркантилістів. Відтак, має місце відсутність реального патріотичного виховання, яке підміняється наявністю лише любові до грошей.

Крім внутрішніх актуальних процесів, має місце створення різноманітних громадських організацій чи спілок на кшалт «випускники ЗВО» для того, щоб користуючись ностальгією збирати гроші зі студентів пожиттєво, навіть після закінчення ними освітнього закладу. Створено різні силові та примусові механізми залучення нових членів, які постійно удосконалюються. Існують випадки вимагання грошей навіть з тих членів таких спілок, які вже померли.

Сюди ж ми відносимо вимоги до аспірантів та докторантів здійснювати пожиттєві внески їх науковим керівникам та консультантам, навіть після їх смерті (створення меморіалів, їх утримання, фінансування виставок, передач щодо їх консультантів тощо).

Замість прагнення створення з закладів вищої освіти флагманів науково-технічного та людського розвитку відбувається їх перетворення на джерела моральної, духовної, а інколи й правової деградації. Нівелювання правових норм та застосування у судових розглядах власних малоефективних юристів призводить до судових програшів, але це нічого не значить, бо витрачаються державні кошти. Якщо ж справу доводиться виграти – отримується особистий зиск та особисте психічно збочене задоволення не лише від порушення закону, а й від можливості затвердження цього факту в судовому порядку.

Карантин, пов’язаний з пандемією COVID-19, було використано для мінімізації особистого спілкування та уявної мінімізації особистої відповідальної за побудову нових схем та власні управлінські дії, при цьому була відсутня робота в системі дистанційного навчання, тобто реальна навчальна робота. Також були задіяні різні механізми для спроб позбутись тих кращих працівників, які мають власну думку і не підтримують прагматичний підхід адміністрації до особистого використання державного фінансового ресурсу.

Доволі часто в процесі управління вищою освітою домінують особисті суб’єктивні підходи, що базуються на прагненні отримання додаткового доходу за рахунок зловживання службовим становищем і маніпулювання суспільною думкою. Це ускладнює процеси цивілізаційного поступу нашої держави, погіршує кількісні та якісні показники діяльності окремих закладів вищої освіти.

Дуже цікавим явищем в інформаційну епоху (від якої, втім, Україна суттєво відстає) є поширення чуток керівництвом вузів, як визначальний і єдиний доступний/зрозумілий інструмент інформаційної політики. Невипадково, що це відбувається у визначальній інституціональній одиниці постіндустріальної економіки (в індустріальній економіці – такою одиницею є промислове підприємство). Метою такої діяльності є дискредитація кращих робітників та перерозподіл ставок навчального навантаження від локомотивів наукового розвитку до родичів та зацікавлених осіб; тобто являє собою фактично узаконену крадіжку грошей.

Часто-густо розподіл навчального навантаження підміняє собою або доповнює роль пенсійного фонду. Тобто додаткові обсяги навчального навантаження отримують особи пенсійного та передпенсійного віку, які не є представниками «креативного» класу, а являють собою адміністративний непродуктивний прошарок людського потенціалу.

Автоматизація оцінювання якості роботи у внз – справжня проблема, що суттєво ускладнює шахрайство, крадіжки та відкати при розподілі навчального навантаження. Йдеться, в першу чергу, про індекс Хірша, Імпакт-фактор та показники інституціональних репозитаріїв, тобто об’єктивні показники, що характеризують інтенсивність розвитку закладу вищої освіти. Саме в них намагаються втручатися представники непродуктивного класу, для відносного «вирівнювання» рівня внеску в розвиток закладу вищої освіти представниками різних «класів». Втручання у визначення індексу Хірша та Імпакт-фактору є доволі складним, що викликає постійне роздратування з боку зацікавлених осіб. Натомість втручання у діяльність репозитаріїв має місце через вказівки, формально індикативні, а насправді директивні плани щодо показників окремих працівників та структурних підрозділів, зміни (звільнення) відповідальних осіб, що неспроможні виконувати розпорядження та дотримуватись виконання поставлених завдань.

Однією з визначальних проблем деградації вищої освіти в Україні є управління нею на місцях, особливо в регіонах.Часто-густо позитивні параметри корпоративної соціальної відповідальності відсутні в системі соціально-трудових відносин, в той час як негативніпараметри корпоративної соціальної відповідальності навпаки мають місце (див. табл. 1). Можна сказати, що за існуючого менталітету, принципів організації системи вищої освіти вони триватимуть і надалі.

Для підвищення ефективності діяльності вищої освіти як на макро-, так і на мікрорівні слід відмовитись від суб’єктивного підходу до оцінки ефективності діяльності окремих працівників та структурних підрозділів, позбутись матеріального мотиву в процесі управління цим процесом. Найпотужнішим важелем цього є автоматизація та об’єктивізація оцінювання якості роботи в сфері вищої освіти через урахування параметрів індексу Хірша та Імпакт-фактору та встановлення рівня оплати праці кожного окремого працівника залежно від них, а не від рівня наближеності до керівництва чи розміру матеріальних потреб.

І, хоча такі тенденції не є безумовними та беззаперечними, їх можна спостерігати у дуже багатьох закладах вищої освіти.

Роман Яковенко, кандидат економічних наук, Економіко-технологічний інститут імені Роберта Ельворті

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!

Подписаться на комментарии к этому материалу!

×

Комментарий:

Ответить (Ctrl+Enter)

Войти или зарегистрироваться Что мне даст регистрация?

Напишите ваш комментарий

Комментарий:

Добавить комментарий (Ctrl+Enter)

Войти или зарегистрироваться Что мне даст регистрация?

×

Что мне даст регистрация?

Зарегистрированные пользователи имеют возможность:

• загружать аватар
• отслеживать новые комментарии
• голосовать за комментарии.