«Прайд онлайн 2020»: Погляд із Кропивницького

16.06.20, 9:53

Ця стаття – результат розмови журналіста Дмитра Шульги та активістки Ольги Гриднєвої з нагоди акції «Прайд онлайн 2020». Публікуємо матеріал у рамках циклу статтей з гендерної тематики, що їх журналісти сайту «Тусовка» готують у співпраці із громадською організацією «Турбота» (м. Новоукраїнка) та фондом «Гендер Зед» (м. Запоріжжя).

Дмитро Шульга: Вітаю всіх хто слухає «Українське радіо: Кропивницький» та дивиться телеканал «UA: Кропивницький». В етері програма «Радіодень», а говоримо сьогодні про акцію « Прайд-онлайн», яка пройшла нещодавно у соцмережах з ініціативи організацій «Київпрайд». Гостями заходів стали прайд-активісти та активістки, діячки та діячі, представники та представників ЛГБТ+ спільнот та союзники і союзниці, які поділяють цінності свободи та рівності для кожного і кожної. Власне, девізом цьогорічного прайд-онлайн є слова «Бути різними добре разом». У нас в студії Ольга Гріднєва, громадська діячка, тренерка з питань рівності. Отже, що вже відбулося? До чого Ви вже долучилися? І до чого можуть долучитися ті, хто ще залишились біля своїх радіо приймачів після оголошення нами такої неоднозначної теми?

Ольга Гріднєва: Я би почала з ремарки щодо неоднозначності теми. Насправді, «Прайд-онлайн» – це тема, яка стосується кожного. І, якщо виходити зі слогана, під яким цього року йде інформаційна кампанія, то він такий «Різні – рівні». Всі ми абсолютно різні і ця повага до різності і є ключовим моментом. Я думаю що абсолютно всі слухачі і слухачки, розуміють, що немає двох однакових людей, навіть якщо ми кажемо про близнюків, то вони все одно різні. Про це і йде мова, коли ми говоримо про «Прайд-онлайн».

Дмитро Шульга: Давайте з’ясуємо. Бо коли ми говоримо «ЛГБТ+» та «Прайд». Це два різні рухи?

Ольга Гріднєва: Справа в тому, що ЛГБТ-рух об’єднує не лише представників та представниць і людей із спільноти ЛГБТ+. Ця абревіатура розшифровується як «лесбіянки, геї, бісексуали, трансгендери і +, тому що бувають ще різні квір-ідентичності. Але прайд-рух означає, що мова йде і про союзників. Тобто про людей, які розділяють цінності рівності і поваги.

Дмитро Шульга: Цінності і рівності? Не погляди?

Ольга Гріднєва: Приналежність до спільноти ЛГБТ+ - це ж не погляди. Це спосіб життя людей, на який впливає, у тому числі і природа. Розділяти погляди – це як розділяти смакові уподобання. Питання про те, що є люди, які розділяють саме цінності поваги до рівності. Незалежно від того, наскільки ми розрізняємося один від одного, є такий стандарт, який називається права людини, і цей стандарт однаковий, незалежно від того, як ми можемо характеризувати якусь конкретну людину. Прайд-рух – він про це, в першу чергу. І про те, що, нажаль, наше суспільство до сих пір дискримінує людей, які належать до ЛГБТ+ спільноти. Причому цю групу можна розширювати. На жаль, у нас не всі люди мають доступ до гарантованого державою мінімального стандарту та реалізації прав. Власне прайд-рух про це – про права людини.

Дмитро Шульга: Я передивився на сторінці «Київ-прайд» інформацію про заходи, які були у перші вихідні червня. І от дівчина Мішель, трансгендер, якщо я правильно пригадую, розповідає, що виїхала із села на Львівщині, бо на неї косо дивилися, і вона зазначила, що Київ більше місто і на неї менше звертатимуть уваги. Також дівчина каже, що в рідному селі на неї косо дивилися не всі. Виходить, що певний відсоток навіть в сільській місцевості, де більшість традиційно консервативна, все-одно якось спокійно ставилася до інакшості. Чи є за вашими спостереженнями оця ось різниця в суспільстві, яка дискримінує в залежності від проживання в певній місцевості?

Ольга Гріднєва: Це не моя особиста думка. Є тенденції, вони досліджуються. Про те, що в більших населених пунктах людям різним, не схожим на інших, живеться легше, аніж в населених пунктах меншого розміру. Хоча є приклади, коли представниця, наприклад, яка належить до ЛГБТ+ спільноти проживає в невеличкому містечку і може витримати суспільний тиск. Чому? Є багато пояснень. І одна із них – це, дійсно, чим менше людей, тим менше вона «на оці». Ми можемо говорити, що в маленьких містечках про особисте життя знають набагато більше, ніж у великих містах. І чим більше місто, тим рівень знання є меншим. І тоді людям спокійніше. Тому що у нас в Україні немає поваги до інакшості і люди хочуть «переробити» людину, яка їм здається неправильною. Всунути в якісь норми, які їм здаються правильними. Це перший момент. Другий момент пов’язаний із спільнотою. У нас на відміну від європейських країн дуже небагато дійсно потужних організацій, які об’єднують представників ЛГБТ+ спільноти. Які їх підтримують, задовольняють їх певні специфічні потреби. Наприклад зараз в умовах карантину дуже багато трансгендерних людей зіткнулося з тим, що вони не мають доступу до певних медичних препаратів, які їм потрібні (вони їм потрібні постійно). Організації, які підтримують людей із транс-спільноти, фактично це була як гуманітарна допомога. В менших містах з цією спільнотою все набагато складніше. Її фактично немає. І я точно знаю, що немає організації, яка б надавала підтримку людям із ЛГБТ-спільноти, батькам людей із ЛГБТ-спільноти у нас у Кропивницькому. Це, в тому числі, психологічна підтримка. А люди, яких ми можемо віднести до ЛГБТ-спільноти, у нас точно є.

Дмитро Шульга: Я читаю на сторінці «Київ-прайд», що це найбільша всеукраїнська громадська організація, що створює найбільш видиму ЛГБТ-подію в Україні, згуртовує загальнодержавні інституції, національні та регіональні громадські ініціативи, мистецтво, бізнес та інших союзників заради спільних дій щодо вирішення проблем, з якими стикається спільнота. І от тут виходе всеукраїнські інституції, загальнодержавні громадські ініціативи, мистецтво, бізнес… Що тут є слабкою ланкою, яка не дозволяє інформувати, доносити до ком’юніті, найменших спільнот, дійсно реальну інформацію про ЛГБТ+?

Ольга Гріднєва: Я б не казала про те, що в нас є інстутиційно слабка ланка, тому що так побудована у нас взаємодія, що часто все впирається в особисту позицію людини, котра має ті чи інші можливості. І я знаю ситуації, коли люди, які є представниками креативної індустрії, міняли свої погляди, після того як їх долучали до якогось мистецького проєкту. Наприклад до перекладу книги. І другий момент. Давайте не будемо забувати, що при всіх інших моментах у нас в Україні (і я говорю про всі куточки нашої країни) рух за те, щоб ЛГБТ-люди були видимими, розпочався на кількадесят років пізніше, аніж в Європі. Це було пов’язано із тим, що до певного часу існувала кримінальна відповідальність за одностатеві стосунки і це впливало на формування спільноти та громадських об’єднань.

Дмитро Шульга: Це вважалося психологічним відхиленням.

Ольга Гріднєва: Так. Була практика примусового лікування. А це не хвороба, її не можна вилікувати. І все це впливало на формування суспільної думки. А суспільна думка – це така штука, яку, на жаль, не можна поміняти за рік чи за десять. Ми зараз надолужуємо той шлях, які інші країни пройшли за довший період часу. Наступний момент – це загальне становище в громадському секторі. Якщо є громадські організації із гарною репутацією та сильним впливом на суспільство, то вони якраз рухають цей процес. А громадянське суспільство в Україні перебуває у процесі формування. У нас тільки з’являються потужні організації. І це шлях, який ми маємо пройти. Добре, що ми не є першопрохідцями. Це шлях, який інші країни вже пройшли. І є позиція ключових суспільних інституцій, зокрема, позиція МВС, національної поліції. І з кожним роком правоохоронні органи працюють у цій площині краще і краще.

Дмитро Шульга: Якщо під час онлайн заходів є напади на активістів, значить, вони добилися того, чого хотіли? Вони видимі - ЛГБТ спільнота та їх союзники. Їх бачать. Можна прийти на цей захід і побачити.

Ольга Гріднєва: Питання в тому, що видимість не в тому, що їх бачать раз на рік, коли відбувається прайд чи інші заходи. Видимість – це про те, щоб люди розуміли, що ми всі живемо разом. І ми не почали жити разом в одному суспільстві, колись двадцять років тому, коли скасували кримінальну відповідальність за одностатеві стосунки. Ми завжди жили разом, але в нас суспільство продовжує не помічати цих людей. Тому має бути щоденна видимість і ця видимість має бути безпечною. Але до цього нам ще далеко і одна із причин – це слабка практика по злочинам на грунті ненависті. Тому що справи, які дійшли до суду, і де суд дійсно призначив покарання у відповідності до цієї статті у кримінальному кодексі, їх дуже небагато. Хоча і стає все більше.

Дмитро Шульга: А чи реально довести – питаю вас, як людину з юридичною освітою, - що злочин скоєно саме на грунті гомофобії, на грунті ненависті саме до належності до ЛГБТ+ спільноти? Чи це просто хуіганство?

Ольга Гріднєва: Я підкреслю, що не працюю у царині кримінального права, але в силу свого фаху вивчаю цю практику також. Як і будь-яке доведення, воно вимагає певних зусиль. І в даному випадку ми говоримо про доведення мотиву. Це не дуже прості справи. Але це реально. Можу навести приклад, минулого року була акція у Запоріжжі і людина, яка кинула петарду у групу активістів, її затримали. І вона отримала покарання за злочин на грунті ненависті. Це довели. І другий момент, що сильно впливає на цей процес – коли збираються докази. Фактично докази мають збиратися із самого початку. І тут постає питання обізнаності правоохоронців, які беруть заяву, які зобов’язані перепитати про ці речі, зафіксувати цей момент. Це трапляється не завжди. Але я знаю, що є певний рух в цьому напрямку, тобто для правоохоронців проводять заняття. Їх навчають цьому і т.д. Певний прогрес є, але краще завжди можна. І дуже важливо, знов-таки, щоб суспільство розуміло, що це і є безпека кожного з нас. Як ілюстрацію, можу навести приклад, що минулого року у Харкові побили хлопця і це був злочин на грунті ненависті. Побили за те що в нього на футболці була намальована райдуга. І він ніяким чином не був пов’язаний ані з прайдом, ані з ЛГБТ-спільнотою. То була ілюстрація до його музичних вподобань.

Дмитро Шульга:Наскільки онлайн формат проведення Прайду може відсунути нас, журналістів, та й широку громадськість від споглядання цієї акції та спілкування із представниками ЛГБТ+ спільноти? Бо я пам’ятаю, що тоді виступали батьки людей, які ЛГБТ+, а також матері, чиї діти зробили камінг-аут, що вони є геями чи лесбіянками.

Ольга Гріднєва: З одного боку онлайн-заходи – це зняття великого бар’єру небезпеки. Тому що вся люди, які беруть участь у «Київ-прайді», і в прайдах в інших містах, мають дотримуватися певних заходів безпеки. Це пов’язано із тим, як вони приходять на ці акції, як вони потім звідти йдуть, живими і неушкодженими. З одного боку цей момент стирається і сидіти за екраном свого ноутбуку чи смартфону – набагато безпечніше. І це відкриває двері для тих людей, які через страх і побоювання за своє життя раніше не могли, а тепер можуть долучатися до таких речей. Я знаю кількох людей, які підтримують і розділяють ці ідеї. Це, зокрема, батьки людей зі спільноти. Але через те, що вони проживають у невеликому місті і є достатньо публічними, вони бояться за своє життя, здоров’я. Онлайн дає можливість говорити і цим людям. І у зв’язку з цим хочу прорекламувати, що з’явився цього року чудовий формат, який називається онлайн-музей. Там батьки ЛГБТ-дітей розповідають про свій досвід зі сприйняття цих дітей.

Дмитро Шульга: Жива бібліотека це називається?

Ольга Гріднєва: Жива бібліотека – це коли спілкування відбувається вживу. А там це спеціально зроблені ролики і там можна зайти і переглянути. Називається це «Онлайн-музей». Будемо дотримуватися цього формату. Це дуже добре. Але ми маємо розуміти, що перехід в онлайн іноді переводить цю видимість у цифрове середовище. І це, мені здається, не завжди добре. Тому що ми можемо спокійно сприймати речі у цифровому форматі, але по-іншому ставитися до цього у середовищі, в якому живемо.

Дмитро Шульга: Які заходи ви б хотіли проанонсувати, до яких може залучитися наша аудиторія щосуботи і щонеділі із 6 по 27 червня?

Ольга Гріднєва: Я дуже рекомендую долучатися до марафону, який буде 21 червня. Він буде довгий і цілий день. Він достатньо гнучкий по формату і там можна знайти для себе дуже багато цікавого.