​Жінки, чоловіки і карантин

29.05.20, 14:00

Карантин закінчився – його наслідки ще вливатимуть на наше з вами життя тривалий час. З огляду на це, а також на серію публікацій щодо гендерної тематики, які журналісти сайту «Тусовка» готують у співпраці із громадською організацією «Турбота» (м.Новоукраїнка) та фондом «Гендер Зед» (м.Запоріжжя), ми вирішили розповісти вам про виклики, з якими стикнулися жінки під час вимушеної ізоляції у рамках карантинних заходів.

Ця розмова – із трьома медіа-експертками (Олена Кваша, Ольга Гріднєва та Вікторія Талашкевич), які записали для нас спеціальний подкаст.

- Всім привіт! Мене звати Олена Кваша, я медіа-експертка. Сьогоднішня розмова - про результати дослідження, оприлюднене нещодавно у мережі Інтернет щодо оцінки та аналізу заходів з протидії COVID-19 на місцевому рівні у кількох областях України. Базувалося дослідження на інформації з відкритих джерел, телефонних інтерв’ю із представниками та представницями дванадцяти об’єднаних територіальних громад, а проводила його програма «ПРООН Жінки». Ми говоримо сьогодні про це дослідження, як інформаційний привід, щоб прокоментувати ті виклики, перед якими опинилися жінки і дівчата під час вимушеної ізоляції, а також щоб проаналізувати події у різних сферах життя жіноцтва та пошуку можливих варіантів та шляхів вирішення тих проблем, які зафіксувало дослідження і ми, як експертне середовище.

Дослідження, про яке ми згадали, було присвячено тому, як в рамках карантину себе почувають і жінки, і чоловіки, залежно від їх гендеру та соціальних ролей. Подивитися його результати можна ось тут. А ми давайте озвучимо власні думки щодо того, чи вплинув карантин на те, на яких позиціях є жінки і чоловіки в усіх сферах: і в домашніх, і в робітничих і т.д. Що скажете?

Ольга Гріднєва:

- На чому хочеться акцентувати? На тому, що карантин як і будь-яке кризове явище (війна, наприклад, або економічна криза і т.д.) в першу чергу б’є по найбільш вразливих групах. І так наше суспільство влаштоване, що до категорії цих вразливих груп потрапляють переважно жінки. Причому якщо дивитися глибше на цю соціальну групу, то це жінки, які проживають в сільській місцевості, жінки що ростять дітей самостійно, які є безробітними, які належать до певних національних спільнот і внутрішньо-переміщенні особи.

І перший дзвіночок, який відчули на собі всі українські родини і, в першу чергу, українські жінки, це дзвіночок економічний. Оскільки найбільш помітним наслідком введення карантинних заходів були призупинення роботи підприємств, призупинення економічних процесів. Фактично залишилася невеличка частина економіки, а деякі галузі просто встали. І наразі мають дуже невтішний прогноз, коли вони відновляться.

І якщо подивитися на структуру занятості в цих галузях, то можна говорити, що це переважно ті галузі, в яких були зайняті жінки. Тобто таким чином зупинка цих галузей вдарила в першу чергу по економічному становищу жінок. Це перший момент.

І другий аспект, на якому я загострила б увагу – це аспект соціальний. Тому що наше суспільство традиційно вважає, що всі питання, пов’язані із тим, щоб забезпечувати, що називається репродуктивна праця (робота по дому, турбота про дітей, уроки в школі і т.д.) це, знов таки, жіноча справа. Оскільки навчання намагається міністерство і школи перевести онлайн дуже швидко і всі ми бачимо, що це абсолютно неідеальний був процес. Оскільки дитячі садочки ще не працюють і їх відкриття теж дуже не рівномірне. То це, знов-таки, стало жіночою проблемою.

Тому можемо підсумувати, що від карантинних заходів жінки постраждали в першу чергу, ніж чоловіки.

Вікторія Талашкевич:

- Я додам момент, пов’язаний із соціальною ізоляцією всередині квартир, всередині родин. Оскільки постраждали люди, які не могли (на відміну від мешканців приватних будинків) вийти до себе у двір, подихати свіжим повітрям. Треба враховувати той психологічний тиск, який чиниться на людину, коли вона довго сидить в закритому приміщенні.

Можливо мало кому приходить це в голову, але покарання ув’язненням це те, що людині не дозволяють виходити кудись. І дуже багато нюансів пов’язано із цим перебуванням у закритих стінах. Воно по-різному впливає на людей. Але коли є можливість у чоловіка чи жінки, в залежності від родинних обов’язків, вийти в магазин чи погуляти з собакою і т.д., так легше переносити ізоляцію І коли ці обов’язки розподілені нерівномірно (це те, про що говорила Ольга): жінка або чоловік постійно працюють в домі (варить, готує, займається з дітьми), а інший партнер чи партнерка стосунків може поїхати за продуктами (тому що водить автомобіль, наприклад), або може піти погуляти з собакою, то відповідні наслідки людина і відчуває І ви з власного досвіду, шановні слухачі і слухачки, можете сказати і відповісти, хто в такій ситуації у більш виграшній позиції, а хто - у програшній.

Олена Кваша:

- Хочу навести кілька цифр з цього дослідження, які ілюструють те, що ми вже озвучили. Щодо того в якому відсотковому форматі, в порівнянні з чоловіками, жінки відчувають додаткове навантаження з доглядової Тож, 64% відсотки жінок відзначають збільшення часу на прибирання, в той же час таку саму історію відзначають чоловіки. Їх 44%.

53% жінок відчувають додаткове навантаження на психологічно-емоційну складову, яка залежить від них в контексті підтримки членів родини. Те саме говорять 39% чоловіків. 51% жінок витрачає більше часу і більше навантаження щодо приготування їжі в той же час це 28 відсотків чоловіків.

Підсумовуючи, можна сказати, що у порівнянні з чоловіками жінки стикаються із більшими викликами через карантин у навчальних закладах. І що ми бачимо 79 відсотків жінок переважно самостійно займаються навчанням дітей школярів. І 32 відсотків чоловіків займаються самостійно із школярами.

У випадках коли неможливо перейти на дистанційну роботу покладаються на допомогу партнерів/партнерок у догляді за дітьми 37 відсотків жінок і 74 відсоткі чоловіків. Часом матері дійсно вимушені залишити дітей самих вдома під наглядом старших дітей чи сусідів. От наприклад про ту ситуацію (про яку також Оля сказала) це коли жінка наприклад працює саме в соціальній сфері. Тобто виникають питання в тому контексті що соціальна сфера це сфера, яка найбільш зараз дотична з ризиками. Умовно кажучи це медсестри лікарки і тд і тд. Саме до них також зверталися з питаннями. Виявляється що у них додатково є проблеми і додаткова гостра ситуація. Не тільки питання захисту особистого життя а ще кудись все ж таки подіти дітей. І це питання, на мою думку, мало частково вирішувати або місцеве самоврядування, або виконавча влада на місцях, або знову ж таки давайте говорити про урядову підтримку.

Якщо ми вже знаємо що, умовно кажучи, у нас є певний відсоток жінок, які представлені в медицині, то тоді треба якимось чином забезпечувати їхню підтримку. Зокрема жінки становлять більшість працівників медичної сфери що знаходяться на передовій лінії боротьби з пандемією. Це також свідчення дослідження. 83 проценти жінок і 17% чоловіків. Питання в тому що не тільки їх не захистили в перші дні коли власне було зрозуміло з чим ми зіткнулися, а не забезпечили надійний тил який можливо з різних причин не був захищений, ну скажімо особисто.

Ольга Гріднєва:

- Якщо можна я би ще трішки акцентувала увагу на те що треба розуміти, що ці 83 відсотки жінок, тут це дуже велика частка це жінки які є, що називається, середній і молодший медичний персонал. Це ті позиції які найменш оплачувані. І як правило у цих жінок менше можливостей оплатити додаткові послуги нагляду за дитиною і так далі. Це величезний момент і якщо ми звернемося до практики яку мали деякі медичні заклади, коли вони фактично сформували графік роботи таким чином що людина робила вахтовим методом, для того щоб зменшити кількість контактів, зокрема щоденних. Розв'язати певним чином проблеми з транспортом. То у цих жінок відповідно виникало дуже логічне питання що дитину на тиждень вдома і навіть під наглядом сусідів дуже складно залишити. А якщо це одинока мати, то ця проблема поглиблюється набагато більше. А якщо, не дай Бог, ми кажемо про те що ризик справдився та і ця людина виявилася інфікованою коронавірусом і далі розвивається COVID, то відповідно що питання того яким чином і хто має потурбуватися про дитину залишається взагалі дуже відкритим. В цьому контексті я б хотіла навести приклад Італії в якій муніципалітети самостійно брали на себе організацію догляду за дітьми у таких професій. Там були не тільки лікарі, там були зокрема пожежники і ті, хто був на передовій. Отже там це була проблема муніципалітетів.

Олена Кваша:

- Там це була проблема, яку розв’язали муніципалітети. І це я вважаю відповідальністю. Прекрасним маркером, наскільки влада розуміє, що вона має вирішувати. Це найнятий менеджмент і він має вирішувати питання і проблеми.

Вікторія Талашкевич:

- У мене взагалі питання закриття дитячих садків досі турбує. Наскільки воно було адекватне? Я знаю як мінімум один випадок коли в Кропивницькому чоловік захворів на коронавірус і він був на лікуванні і в реанімації. Його дружину протестували а їхніх трьох дітей не тестували сказавши що діти переважно не хворіють і їх тестувати не будемо. Тому я до того що сенсу закрити дитсадки і залишити всіх цих дітей на догляді батьків або сусідів не бачу.

Ольга Гріднєва:

- Ще один такий великий момент на якому б я хотіла загострити увагу, що усі ці наслідки які ми зараз це можна і треба пов'язувати. Тому що вони безпосередньо залежать від того, хто приймає рішення. Оскільки у нас у цих прошарках які розробляють і приймають рішення переважно люди які не займаються продуктивну працею, то відповідного маємо наразі рішення Кабміну про те, що ніби виробництво відкривається (і це добре, люди можуть заробляти гроші) але при цьому яким чином має вирішуватись питання догляду за дітьми? Це взагалі залишається поза політичною увагою. Це якраз прямий наслідок того що ці рішення виробляють ті люди, для яких ці проблеми не є нагальними. Це я про представництво жінок.

Олена Кваша:

- А я зараз хочу прокоментувати, повертаючись до результатів дослідження ПРООН Жінки в Україні і сказати про те що ось саме ця політика вона в цілому якраз чи не єдина позиція в якій практично рівні показники, що у чоловіків, що у жінок: власне вплив пандемії на дохід і джерела прибутку. Тож 43 відсотки жінок занепокоєні можливою втратою роботи бізнесу або джерел доходу і 44 відсотків чоловіків також занепокоєні власне цієї ж позицією. Цифра говорить про те що якраз політика викликає рівні питання, рівно приблизну кількість питань в цій сфері. Що стосується наприклад очікування скажімо таких не дуже приємних але таких що будуть впливати на питання бюджетів родинних. То кожна п'ята жінка очікує що не отримує зарплату чи дохід якщо обмежувальні заходи будуть продовжені. І кожен 4-й чоловік також очікує що він не буде отримувати заробітну плату і так далі. Ми бачимо що усі позиції приблизно зрівнюють жінок і чоловіків, нажаль.

Ольга Гріднєва:

- Якщо можна я прокоментувала тут скоріше на цей відсоток впливають такі моменти жінки у нас ще активно зайняті чи у бюджетній сфері та і там як ми не звикли лаяти низькі бюджетні зарплати але моменти там звільнення в цьому контексті там працівники трохи більше захищенні. Ми знаємо що держава виплатила тим же самим вчителям зарплату і т.д. То тут дійсно те про що можна не перейматися. Але питання в тому, наскільки цей дохід достатній для родини.

Олена Кваша:

- Ми проговорили по базовим цифрам. Виказали своє судження щодо тих чи інших позицій. Давайте спробуємо зробити певне резюме. Що робити? Я розумію що це питання більш урядового рівня, але все ж таки кожен з нас має певне спілкування, певні соціальні групи і так далі. Я думаю що задача не просто проговорювати проблему. Є момент коли ми маємо говорити трішечки емоційно, щоб знайти деяку рівновагу. Я думаю що у кожного з нас є певні думки певні ідеї щодо того яким чином можна все-таки змінювати ситуацію і підтягувати її до хоча б до рівня нормальності умовної, до рівня 36,6 по палаті.

Ольга Гріднєва:

- Я б хотіла почати з таких моментів, як з рівня прийняття рішень. Те що ми зараз маємо - це обурення тому що люди не розуміють логіки цих рішень. Не розуміють стратегії влади. Цього ланцюжка немає. Бачать там якісь дуже нагальні проблеми і не бачать як вони розв'яжуться. Це дуже велика задача влади і це власне комунікація. Мені здається що на першому рубежі цієї комунікації мають бути якраз органи місцевого самоврядування. Тому що вони повинні знати які є проблеми в громаді і вони повинні ці проблеми озвучувати і говорити що вони можуть зробити і яким чином вони це будуть робити. А не просто давати якісь там гучні заяви на тему: ми відкриємо всі садочки в п'ятницю, наприклад, чи в понеділок. І коли люди які в темі кажуть, а як вони відкриють якщо ви от зараз процитували отакий величезний список у нас наприклад місті Кропивницькому 50 садочків чи 70. І ви хочете сказати що ви за одні вихідні зможете всі садочки перевірити і забезпечити, то це нонсенс. І тут дуже важливий дуже важливий контекст того, що влада має знати і розуміти проблеми. Зараз ми цитуємо дослідження яке було зроблено на національному рівні. Але якщо подивитися на дані цього дослідження по регіонах. Я впевнена що вони там трішечки, коли не трішечки навіть, сильно коливалися. Тому що ситуація наприклад в Чернівецькій області там де величезна кількість людей які захворіли на COVID і, наприклад, в Чернігівській області. Вона кардинально розрізняється. І це має впливати на оці соціальні речі.

Другий момент на якому хотіла б загострити увагу це те, що ефективно не можна вирішити проблему якщо не залучати до її вирішення тих людей яких вона стосується. Якщо до обговорення не будуть залучатися цільові групи, то вийде так що “без меня меня женили”. Не зміниться нічого.

І ще один момент якщо можна. На початку карантину я бачила якусь таку дуже популярну штуку із серії “ніякі гендерні проблеми зараз нікого не турбують”. Всіх турбує тільки COVID. Це скоріше звернення до медіа, тому що отакої якісної аналітики місцевого рівня дуже не вистачає. І це ті проблеми про які треба треба говорити для того щоб якийсь одіозні популістичні люди не махали флагами.

Вікторія Талашкевич:

- Хочу сказати про те що коли я робила аналіз медіа в шести областях то абсолютно всі видання писали про COVID: як мити руки, як шити маски. Але абсолютно не писали про те як почувають себе люди в даній громаді в зв'язку з карантином. І я дуже вдячна нашим сайтам, зокрема, мені здається “Гречка” брала інтерв'ю звертаючись до місцевих громадян і питаючи як змінились обов'язки у вашій родині у зв'язку з коронавірусом. А що ви робите? Як ви розподіляєте і тд.

І цей момент пов'язаний також із відчуттям, розвитком відчуття вміння співчувати І співпереживати. По-перше вибирати владу людей які рівно хоча б більш-менш представляють наше суспільство. А другий момент вміння співчувати співпереживати. Якщо у вас під час коронавірусу нічого не змінилось, у вас все ок, або ви перейшли працювати онлайн і у вас ті самі прибутки і ви сидите дома, то це не означає що немає людей які через коронавірус залишились на вулиці. Дослівно на вулиці, тому що її звільнили з роботи і нема чим платити за квартиру, і вони не мають навіть куди піти поїсти тому що якщо говорити про наше місто, то тільки Фонд милосердя годує бездомних. І найпростіше що може зробити кожна людина - розвивати уміння співчувати і ставити себе на місце інших людей.

Олена Кваша:

- Що я би ще додала? Прозвучало “комунікація”. Комунікація як задача номер один для влади. Яка відповідальна за прийняття рішень, за безпеку, за наслідки і т.д. У мене є таке враження що коли питання і теза комунікація, вона видозмінюється і підміняється. Я просто стикнулася з цим на професійному рівні. І бачу що відбувається комунікація але одностороння. Досить часто ми можемо бачити там в ефірах міського голову Кличко. Що він робить? Він виступає із зверненням. Да він молодець, щоденно інформує. Це практика яку мають європейські мери. Знаю що і в Берліні, і в Нью-Йорку. Це є. Але знову ж таки чи достатня ця історія. Вона необхідна але вона недостатня, на мою думку. Ось ця практика відеозвернення в прямому ефірі чи записаному форматі. Як на мене це недостатня історія.

Має бути постійна комунікація можливість бути на зв'язку як журналістів з очільником місцевої влади так і громадян А ось цієї формули усієї скажімо сегментації не відбулося. Все списували і на безпековий фактор, на те що зараз форс-мажор і нам не до цього. Ми і так все розкажемо, все і так прозоро. Зайдіть на сайт чи послухайте наше звернення, візьміть наше звернення і т.д.

Класно що це вже є, хоча могло і не бути. І у декількох моїх колег є приклади з інших регіонів, що навіть такого не відбувається. Якісь рішення приймаються, але люди про це нічого не знають. І це черговий крок в минуле, коли ти маєш сидіти і чекати коли хтось щось зробить.

Від себе маю також сказати: друзі, включайте критичне мислення щодо того що ви бачите і спостерігаєте в тому числі в медіа. Враховуючи загальний настрій ми або біжимо і думаємо, що все погано. Або, навпаки, заспокоюємо себе, що все вже буде нормально. Це крайнощі і я вас закликаю в них не впадати.

Просто задавайте собі питання. Навіщо це з’явилося в медіа? Чому до мене конкретно, адресно, саме такий заклик? Чому я маю все кинути і розпочати робити саме це? Намагайтеся цього балансу дотримуватися. Читайте перевірені джерела. Не ведіться на інформаційні качки і все буде добре!



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!