​Історія про те, як гостра коса допомогла нам на море поїхати

28.04.20, 12:00
автор картини - Олег Талашкевич
автор картини - Олег Талашкевич

Ця історія - від вчителя з багаторічним досвідом, Олега Талашкевича. Пан Олег пише свої історії у фейсбуці, а також має свійт Телеграм-канал "Жменя життєвих історій", а сайт "Тусовка" вирішив поділитися ними з вами


Сьогодні початок робочого тижня, тож, як я і обіцяв, ось вам для розрядки кілька кумедних історій, котрій трапились під час моїх скитань по підробітках. Тож, історія перша про те, як ми зайнялися сапкою буряка. Тоді це було, як зараз говорять, у тренді - непоганий підзаробіток до основної зарплати вчителя.

Ми бралися сапати, один гектар, вартість якого дорівнювала ставці молодого вчителя, та плюс цукор давали. Також до буряка додавали сапати не такий популярний соняшник, якихось пів гектара, а це означало для родини насіння, читай олію, та ще й пшеницю. Нам тоді здавалося, що це велика удача – отримати ділянку для сапання. Бо це було не так просто, адже дехто із колгоспників ремствував, що ми, мовляв, забираємо у них хліб.

Ще одна перевага такого заробітку полягала в тому, що зарплату за сапку виплачували зазвичай у другій половині серпня, після того, як пройдуть всі перевірки і поле буде заактоване. Це був саме той період, коли у вчителів вже закінчувались мізерні відпускні і потрібно було чекати до кінця вересня, коли буде перша осіння зарплата. Тож, разом із дружиною ми освоювали технології сапки. Мені тоді здавалося, що жінки-колгоспниці ніби катаються на своїх сапках. Вони так швидко сапали, що поки я раз проходив рядок від краю до краю поля, вони встигали пройти в обидві сторони 5-6 разів, а то й більше.

Сапати нам подобалось. Ми з дружиною виїжджали на велосипедах у поле, займали свою ділянку і на кілька годин відключались від будь-яких думок, сконцентровані тільки на тому, щоб лишні буряки не вирізати та не пропустити бур’ян. Особливо було гарно коли стояла хороша погода, хоча це й бувало нечасто.

Втім, як ми не старались, коли десь через місяць ми приходили перевіряти свої рядки, бур’ян на ділянці стояв стіною, і доводилось вдруге, а той втретє добре помахати сапою. От одного разу, коли після чергової перевірки я був на 100% впевнений, що тепер у нас на ділянці все добре, ми зібрались їхати на море відпочивати. Як тоді вчителі відпочивали на морі - це окрема тема. Колись, можливо, напишу і про це. Але, повертаючись до буряків, ми вже зібрали речі, повмощували у багажник машини і на багажник зверху, перебуваючи у передчутті захоплюючої подорожі. І тут біля воріт зупиняється автомобіль бригадира, який досить сердитим голосом запитує, коли ми закінчимо перевірку нашої ділянки.

Всі мої доводи, що у нас там все в порядку, ніяк на нього не діяли. Довелось мені брати сапку і їхати дивитись до ділянки. Що довго розповідати? Я був просто приголомшений, коли приїхав на поле і побачив, що серед решти перевірених ділянок на нашій стояв золотистий «ліс» від мішійки. Це така бур’ян-трава, яка викидає вгору золотисті колосочки. Коли я перевіряв та вирубував будяк, амброзію і лободу, мішійка сиділа собі під буряком і її практично не було помітно. А потім вона за кілька днів піднялася і розцвіла. Її насправді було не так вже багато – одна-дві на метр, - але на півтора десятки рядків та ще й при довжині рядків у 1,5 кілометри, зі сторони це виглядало досить переконливо і сулило нам затримку на кілька днів.

Я з опалу став досить інтенсивно махати сапою, але скоро мій запал скінчився, і я побачив скромний результат. Власне, виручило мене кілька обставин. По-перше, наша ділянка була майже крайньою, під самою лісопосадкою. По-друге, так склалося, що у мене в машині, як завжди, була з собою коса (бо я косив ранками траву для кіз – читайте про те у попередньому пості). Тож, озброївшись косою я скошував мішійку на рівні бурякової гички, і за кілька годин пройшов ділянку з краю в край. Наша ланка більше не виділялась з-поміж інших, а ми наступного дня з дітьми таки відправились в омріяну подорож. Потім я дізнався, що не я один такий «розумний» ,-)

автор - Олег Талашкевич
Телеграм-канал "Жменя життєвих історій"



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!