Прогнозування національної економіки
Для виконання функцій державного регулювання потрібно спрогнозувати наслідки багатьох економічних процесів, щоб правильно вирішити теперішні завдання. Для цього необхідним є прогнозування на усіх ієрархічних рівнях управління.
Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване міркування про можливий стан об’єкта у майбутньому. Прогнозування – це процес розробки прогнозів. Укладача прогнозу називають прогнозистом.
Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку – твердження про можливість або неможливість настання певних подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати і можливість його практичного застосування.
Економічне прогнозування – це виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи.
Воно поєднує в собі два елементи – передбаченняі пропонування. Відповідно до цього виділяють пошуковий і нормативний прогнози.
Якщо у першому випадку (пошуковий прогноз) описують можливі перспективи, стани, вирішення проблем майбутнього, то у другому (нормативний прогноз) – визначають бажаний (можливий) стан розвитку явища під впливом цілеспрямованої діяльності. Пошуковий прогноз має здебільшого теоретико-пізнавальний характер і не враховує цілеспрямованих дій з боку суб’єктів управління. Його завдання – з’ясувати, як розвиватиметься досліджуваний об’єкт у разі збереження існуючих тенденцій. Він базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що склалися в минулому та діють нині.
Нормативний прогноз має управлінський характер, пов’язаний з можливістю прийняття на підставі отриманих знань управлінського рішення, його розробляють на засадах визначених наперед цілей. Він розробляється на основі заданих цілей (нормативів), та передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.
Проте прогноз порівняно з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах і тому дає змогу характеризувати майбутній стан об’єкта також кількісно. Водночас прогноз, як і гіпотеза, має імовірнісний характер.
Економічне прогнозування ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірнісні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обґрунтування економічної політики. Джерелами прогнозної інформації можуть бути накопичені знання та досвід (емпіричні та теоретичні знання про закономірності розвитку процесів), фактична і статистична інформація про об’єкт прогнозування, економіко-математичні моделі.
Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу України (регіону, галузі, підприємства), зокрема, економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії), науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду), промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв’язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів), сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних), потенціалу соціального розвитку (охорони здоров’я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об’єктів соціальної інфраструктури).
Державне прогнозування економічного і соціального розвитку – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного та соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.
Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку – це документи, що відповідають вимогам законодавства України щодо документів і відображають прогнози та програми економічного і соціального розвитку. Учасники державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України – це органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевідержавні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Основними принципами, на яких базується державне прогнозуваннята розроблення програм економічного і соціального розвитку України є:
- принцип цілісності, який забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньостроковий періоди;
- принцип об’єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку України розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних із офіційних видань Національного банку України;
- принцип науковості, який забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку;
- принцип гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку є доступними для громадськості, інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб’єктів підприємницької діяльності необхідними орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;
- принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Прогнозування і розроблення програм економічного та соціального розвитку забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- принцип рівності, який полягає в дотриманні прав та урахуванні інтересів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання усіх форм власності;
- принцип дотримання загальнодержавних інтересів, який полягає в тому, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку, виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави;
- принцип системності прогнозування означає, що, з одного боку, економіку розглядають як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність порівняно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Цей підхід передбачає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черговість використання моделей для формування прогнозу економічного і соціального розвитку країни, регіону, галузі тощо;
- наукова обґрунтованість означає, що в економічних прогнозах усіх рівнів потрібно враховувати вимоги об’єктивних економічних законів, вітчизняний та іноземний досвід формування прогнозів;
- принцип альтернативності прогнозування ґрунтується на потребі побудови альтернатив у разі передбачення майбутнього розвитку об’єкта прогнозування.
Адекватність прогнозу об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв’язків у розвитку економіки та створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їхньою повною і точною імітацією. Для цього потрібно, щоб методи і моделі, які використовують під час формування прогнозів, пройшли експериментальну перевірку щодо точності у визначенні змісту процесів, які прогнозують.
Сутність та роль макроекономічного прогнозування виявляються через його функції. Головними з них є такі:
- науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
- дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
- оцінка сформованого рівня розвитку конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їхня оцінка;
- виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.
Прогнози класифікуються за масштабом, часом, об’єктом та за функціональною ознакою.
За масштабом прогнози поділяються на:
-мікропрогнози (окремого підприємства);
-галузеві та регіональні;
-макропрогнози (на рівні національної економіки);
-суперпрогнози (рівень світової економіки).
За часом прогнози класифікують як:
-оперативні прогнози (терміном до 1 місяця);
-короткострокові (до 1 року);
-середньострокові (1-5 років);
-довгострокові (15-25 років);
-стратегічні (понад 25 років).
За об’єктом розрізняють:
-прогнози природних ресурсів;
-трудових ресурсів, трудового потенціалу та народонаселення;
-інвестицій та інвестиційної активності у динаміці;
-науково-технічні;
-соціальні;
-зайнятості;
-доходів;
-зовнішньоекономічної діяльності тощо.
За функціональною ознакою:
-пошуковий;
-нормативний.
Методи прогнозування – це сукупність прийомів, які на основі ретроспективних даних зовнішніх та внутрішніх зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати його майбутній розвиток. Вони класифікуються за різними ознаками. Так, залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних вони поділяються на фактографічні, формалізовані і комбіновані.
Також за суб’єктивним підходом, розрізняють такі варіанти прогнозів:
1)песимістичний – відображає нижню межу можливого рівня розвитку національної економіки (за домінування негативних факторів впливу);
2)середній (стриманий) – окреслює найвірогіднішу траєкторію майбутнього розвитку явища чи події;
3)оптимістичний – показує можливу верхню межу розвитку (за домінування позитивних факторів).
Розрізняють такі етапи (стадії) наукового аналізу об’єкта прогнозування:
1. Ретроспекція – дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:
- визначення джерел прогнозної інформації;
- збирання, зберігання й обробка інформації;
- з’ясування і уточнення кількісних та якісних характеристик об’єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.
2. Діагноз – визначення нинішнього стану об’єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):
- аналіз об’єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;
- розробка моделі прогнозування;
- вибір адекватного методу прогнозування.
3. Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):
- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);
- синтез (систематизація окремих прогнозів);
- оцінка повноти інформації, уточнення;
- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
6. Дідківська Л. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. Дідківська, Л. Головко. – К. : Знання-Прес, 2000. – 213 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?