Програмування національної економіки

03.12.19, 10:00

Програмування національної економіки як явище в системі державного регулювання з'явилось у світовій практиці в середині XX ст. Першими на цей шлях стали США, Канада, Франція та Японія. Зокре­ма, відомими були програма освоєння ресурсів ріки Тенессі, розроб­лена в США в 30-ті роки, програми освоєння районів Півночі, розроб­лені й реалізовані в Канаді. В Японії найвідомішими є національні програми «Технополіс», «План реконструкції Японських островів» та ін.

Сутність програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Програмування може бути успішним лише за умови дотримання централізованого підходу до розробки, управління та реалізації мас­штабних народногосподарських програм.

Головними завданнями програмування є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування – досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування, як форма державного регулювання, має такі специфічні особливості:

1) втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у рин­кових перетвореннях, а лише коректує цей процес;

2) програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність;

3) основою програмування є структурне регулювання;

4) програмування, як форма впливу на економіку, є системним і комплексним.

Основа державного програмування – це розробка і виконання дов­го- (10-15-20 років), середньо- (4-5 років) і короткотермінових (1 рік) програм.

У державних програмах можна виділити:

- спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або ра­йонів. Прикладом таких програм в Україні є Державна програма роз­витку вугільної промисловості, Державна програма ліквідації наслід­ків аварії на ЧАЕС, Державна національна програма «Освіта, Україна XXI століття»;

- програми, що стосуються певних загальнонаціональних проблем: Державна програма зайнятості, Державна програма соціального захи­сту населення, програми діяльності державних економічних органів, Державна програма приватизації, щорічна урядова програма Кабінету Мініст­рів;

- програми досягнення економічної рівноваги: програми стабі­лізації економіки та виходу її з кризового стану; фінансові програми;

- регіональні програми господарського освоєння нових районів, перетворення економіки регіонів, які вже сформовані, формування но­вих територіально-виробничих комплексів тощо. За рівнем масштабу порушених проблем розрізняють:

- великомасштабні комплексні програми. До них можна віднести комплексну програму НТП у національній економіці, програму вирі­шення найважливіших соціальних проблем;

- програми соціально-економічного розвитку, наприклад, житлова програма;

- вузькі науково-технічні програми.

Вивчення конкретних програм свідчить, що існують суттєві відмінності у формах виконання їхнього втілення. Ці відмінності залежать від масштабу і сфери дії програм, ступеня залучення державного і приватного секторів, характеру економічних та адміністративно-правових зв'язків. Методи формування структури і змісту програм, особливо їхнього організаційно-економічного механізму, залежать від їхнього правового статусу (індикативного чи директивного).

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

Комплексно-цільова народногосподарська програма це держав­ний, адресний плановий документ, у якому визначений за ресурса­ми, виконавцями та строками комплекс економічних, техніко-вироб­ничих, науково-дослідних, організаційно-господарських заходів до яких, як правило, залучено багато галузей, господарських органів, регіонів.

За змістом комплексні цільові програми є такі:

- соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культур­ного рівня життя населення, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку;

- виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певних видів продукції (послуг), розвиток нових видів виробництва, підви­щення якісних характеристик продукції, зростання ефективності ви­користання ресурсів;

- науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;

- екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і природоперетворювальних проектів;

- інституційні, спрямовані на удосконалення організації управління господарськими системами;

- регіональні, спрямовані на господарське освоєння нових районів, реструктуризацію економіки розвинутих районів України, формуван­ня територіально-виробничих комплексів.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елементи (блоки):

- цільовий, де з'ясовані головна ціль і підцілі програми, бажана послідовність їхньої реалізації;

- структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури цілереалізаційних систем, тобто об'єктів національної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою цільового призначення;

- блок техніко-економічного обґрунтування;

- ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресур­сів, потрібних для виконання програми;

- організаційний, у якому по всіх елементах програми передбачені відповідальні виконавці, джерела і строки виділення ресурсів, а також терміни вжиття заходів.

Показники цільових комплексних програм містяться в індикативному плані (Державній програмі економічного і соціального розвитку). До таких показників належать: виробництво найважливіших видів про­дукції для потреб програми; ліміти капітальних вкладень і обсяги бу­дівельно-монтажних робіт на її реалізацію; державні замовлення на виробництво (поставку) продукції, робіт, послуг, потрібних для вико­нання програми; державні замовлення на введення в дію виробничих потужностей і основних фондів; перелік найважливіших будов; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; затрати валютних ресурсів і найважливіші заходи у сфері зовнішньоекономіч­них зв'язків.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Програмування та державні програми [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://www.surma-ua.info/?p=7893. – Назва з титул. екрану.

Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!