Подорож до міста Росичів: що подивитись у Корсунь-Шевченківському?
Літо — пора для подорожей! Хтось вирушає на море, хтось ховається від спеки у горах, хтось їде в село до бабусі, ну а я ж вкотре відправляюсь на знайомство з черговим містом України. Цього разу, вибір припав на не дуже велике, однак старовинне місто у Черкаській області — Корсунь-Шевченківський. Компанію в дорозі мені склав товариш Володимир, якого це місто цікавило в контексті Корсунь-Шевченківський операція, яка чи не найбільше асоціюються з містом, хоча б через однойменну назву з ним.
Попри літню спеку, дорога до Корсунь-Шевченківського пройшла відносно швидко та завзято. Маршрут виглядав наступним чином : Кропивницький — Знам'янка — станція ім. Тараса Шевченка — Корсунь. Якби не тривалі пересадки у Знам'янці та Шевченко, приїхати можна було б набагато раніше, а ми ж дістались до місця призначення о 19 годині вечора, витративши на дорогу близько 9-ти годин.
Традиційно, знайомство з містом розпочинається з місцевого залізничного вокзалу. Станція Корсунь є проміжною на ділянці Київ — Черкаси. Пасажирським сполученням місто точно не обділене, адже через Корсунь курсує низка потягів, маршрут яких з'єднує між собою схід та захід України. Щоправда, приміське сполучення навпаки виглядає дещо біднувато, адже до найближчих обласних центрів — Києва та Черкас, без пересадок не дістатись. Та й завдяки поганій узгодженості електричок, навіть з найближчої вузлової станції Миронівка до столиці зручним способом не дістатись. Причиною тому є те, що станція Корсунь розташовується між вузловими станціями Миронівка та Шевченко, які належать до різних філій Укрзалізниці. Так, Шевченко — це Одеська залізниця, а Миронівка — вже Південно-Західна.
Всередині вокзал виглядав акуратно та доглянуто. Напевно, цьому сприяє якраз те, що Корсунь — проміжна, а не вузлова станція і приміське сполучення тут не дуже активне. Однак, в будь-якому разі, залізничний вокзал — особливе місце для корсунців, підтвердженням тому є цікава, та по своєму колоритна стаття, що вийшла на одному з сайтів міста: http://nadrossya.com/novyny/zaliznychna-stantsiya-korsun-chogo-ne-bachat-pasazhyry-6604.html
Сама ж станція розташована далеко від центру міста, в окремому мікрорайоні, для порівняння такому, як Соколівка у Кропивницькому. Звідси до центру можна дістатись і міським транспортом, адже доволі регулярно до та від вокзалу курсують старенькі ПАЗи. Однак, як кажуть: “Для скаженої собаки 5 кілометрів не коло”, тому ми вирішили дістатись до центральної частини міста пішки. Сполучає вокзал з центром довжелезна, навіть за мірками великого міста, вулиця Ярослава Мудрого. Принаймні, йдучи нею майже неможливо загубитись, адже іти треба увесь час виключно прямо. Звернути кудись не туди з цієї вулиці також не можна, адже доволі регулярно, на поворотах виднілися поля, які були очевидним прикладом того, що ми знаходимось на самій окраїні міста. Загалом, практично вся дорога до центру була на один манер, адже по сторонах ми були оточені приватними будинками, а під ногами часто лежала опала шовковиця. На перший погляд і не вірилось, що це місто скоро відзначатиме своє тисячоліття.
Засноване місто було у 1032 році, князем Ярославом Мудрим, для захисту кордонів Київської Русі від набігів кочівників. Історія Корсунь-Шевченківського, на жаль, сповнена трагедій, адже місто постійно знаходилось у самому епіцентрі воєнних дій та повстань, а тому дуже часто, аж до кінця 18 століття, піддавалось руйнуванням. До 1944 року місто називалось Корсунем, за однією з версій на честь Бога сонця, а після визволення від німецько-фашистських загарбників, отримало свою сучасну назву.
Першою і, напевно, найголовнішою зупинкою для нас став Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник, де і зосереджені головні пам'ятники міста. Приємною несподіванкою стало те, що вхід до заповіднику був безкоштовний. Ми вже готові були готувати кошти за вхідний квиток, та замість каси на вході побачили лише табличку, в якій було прохання підтримувати чистоту і порядок всередині.
Не в останню чергу, місто відоме завдяки Корсунь-Шевченківський операції, що проходила у 1944 році. Як наслідок, ця операція стала однією з найбільш масштабних у Другій світовій війні, тому в пам'ять про неї, на території заповіднику знаходиться музей, присвячений битві, а поруч з ним — виставка одиниць бойової техніки. Оцінку їхньому стану дав мій товариш, який цікавиться військовою справою, відзначивши, що техніка сама по собі є дуже цікавою, та представлена деякими рідкісними одиницями, однак її стан бажає залишати кращого. Адже, танки та гармати заварені та пофарбовані таким чином, що мало нагадують свій первозданний вид.
Сам же музей розміщений на території колишнього маєтку Лопухіних-Демидових. Будівництво маєтку розпочалось ще в 1789 році, першим його володарем — Станіславом Понятовським, племінником останнього польського короля, який був старостою подільських, богуславських та канівських земель. Однак, згодом маєток викупив сам імператор Павло Перший, та подарував міністру юстиції Лопухіну, який і став його власником. В часи свого найбільшого розквіту, корсунський замок та парк, що знаходиться поруч з ним, прирівнювали до найбагатших маєтків Європи. Аж до Жовтневого перевороту маєток належав роду Лопухіних-Демидових, допоки у 1918 році більшовики не розстріляли останню його представницю.
Також у Корсунь-Шевченківському не забувають і про традиційні символи Черкащини. Так, перед входом до заповідника можна побачити пам'ятник Тарасу Шевченко, а також в парку знаходиться цікава пам'ятка присвячена творам Кобзаря. Також в тому ж парку на території заповідника можна зустріти пам'ятну табличку про перебування Тараса Григоровича у місті.
Загалом, заповідник залишив приємне враження. Маєток Лопухіних та вхідні ворота викликають деякі паралелі з відомими Кримськими палацами, а парк та навколишня природа, оповита Россю, нагадують уманську Софіївку.
На останок відзначу, що першочергово
Корсунь-Шевченківський здавався мені набагато більшим за кількістю населення
містом, однак, насправді, воно є практично таким же як Новоукраїнка, та ледь не
в два рази меншим ніж Знам'янка. На жаль, демографічна ситуація тут далеко не
найкраще, адже кількість населення невпинно зменшується і становить трохи
більше 18 тисяч. Однак, місто має прекрасний туристичний потенціал, адже пам'ятки,
що тут знаходяться належать до різноманітних історичних періодів, а саме місто
з точки зору історії, було свідком багатьох драматичних та захоплюючих подій.
текст і фото - Олександр Нікітін
Комментарии
Что мне даст регистрация?