Прогулянка містом Подільськ: Чи існує життя після декомунізація?
Жвавий перестук коліс приміського потяга “Помічна —
Подільськ” з кожним перегоном мчить все далі і далі на південь. Попереду — 4,5
години просторами Кіровоградщини, Миколаївщини та Одещини. Взимку, звичайно,
краєвиди сприймаються не так, як літом, тому досить швидко одноманітна картина
за вікном, до мого подиву, почала набридати. Але, на перший план знову виходить
економія, адже майже 200 кілометрів між цими містами я подолав усього лише за
20 гривень по студентському квитку.
Увесь маршрут від Помічної до Подільська
проїхав лише я один. А під час зупинки у Первомайську ( дивно, що декомунізація
ще не дісталась до цієї назви), склад пасажирів нашого вагону і взагалі
повністю змінився. Подібна ситуація була і на станції Врадіївка. Думаю багато
хто запам'ятав це містечко за подіями 2013 року та народними протестами, що тут
проходили. Сьогодні, навіть, багато експертів вважають ті події своєрідним
прологом Євромайдану.
Коли музика в навушниках почала набридати, я мимоволі
став прислухатись до того, про що говорять люди у вагоні. Багато в чому
Подільськ цікавив як побратим Кропивницького у перейменуванні. Цікаво було
побачити, чи змінилось щось з новою назвою і як взагалі реформа декомунізації
позначилась на житті міста? Забігаючи наперед скажу, що ні в поїзді, ні,
навіть, у самому місті я жодного разу не почув використання нової назви —
Подільськ.
Відволікаючись від місцевих проблем Подільська, зазначу, що мені було цікаво подивитись, хоч і з вікна поїзда, на станцію Балта, адже саме сюди у 1865 з Одеси було прокладено першу залізницю на території України. Та сьогодні, від колишньої слави цієї станції, здається, нічого і не лишилось. На сьогоднішній день через станцію курсує лише один потяг далекого сполучення, а також кілька пар приміських поїздів в день. Колись, думаю, я відвідаю і це містечко, адже воно знамените не лише як батьківщина першої залізниці. Як і більшість міст Одещини, Балта неодноразова переходила у володіння різних держав та імперій, що, відповідно, зафіксувалось у пам'ятках, які тут знаходяться.
Пам'ятник Григорію Котовському, що знаходився на привокзальній площі, зараз вже також відійшов у історію, оскільки після перейменування міста, його було демонтовано. І на цьому місці зараз стоїть...нічого. На жаль, нинішня влада пам'ятники поки тільки демонтує... Однак, без пам'ятки станція не залишилась. На пероні мені вдалось відшукати пам'ятник залізничникові, який, щоправда, особливо не освітлювався та стояв у кучугурах снігу. Пам'ятник було відкрито у 2011 році до до дня залізничника, що ще раз свідчить про важливість залізниці в історії міста. Хочу відзначити, що пройшовшись містом, мені здалось, що після декомунізації це місто втратило свою ідентифікацію. Тому, на мою думку, в майбутньому брендинг міста потрібно розвивати саме на подібних до пам'ятника залізничнику символах міста. Історія Подільська багато в чому завдячує саме залізничному сполученню, тож, на мою думку, краще вже робити бренд міста залізничників, аніж міста, яке зараз фактично втратило свої символи, які були тут за радянських часів.
Не скажу, що мене аж занадто захопило місто Подільськ, однак неймовірно
сподобалась місцева станція, завдяки якій власне і з'явилось місто. А моя ж
подорож лише набирала обертів, тож трошки насолодившись атмосферою вечірньої
станції Котовськ, електричкою “Одеса — Вапнярка” я відправився у глиб
українського Поділля. Про продовження моїх пригод читайте у продовженні
матеріалу.
текст – Олександр Нікітін,
фото - з сайтів railwayz.info, birzula.at.ua та mapala.net
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?