Сутність та види зовнішньоекономічної діяльності

07.11.18, 10:00

Економічні та правові основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні регламентовані Законом „Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це розвиток економічних відносин між країнами, що здійснюють зовнішню торгівлю, міграцію капіталу і робочої сили, міжнародні науково-технічні та виробничі зв’язки, охорону навколишнього середовища тощо.

Найпоширенішими формами міжнародних економічних відносин на сьогоднішній день є:

а) міжнародна торгівля;

б) вивезення чи ввезення капіталу;

в) науково-технічне співробітництво;

г) валютно-фінансові відносини;

д) міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна торгівля є найпоширенішим та історично першим видом міжнародного співробітництва. Специфіка сучасної міжнародної торгівлі полягає в тому, що розвинуті країни торгують готовою продукцією, а недостатньо розвинуті – сировиною або напівфабрикатами. Сучасна МТ прагне до вільної „ліберальної” торгівлі, спрямованої на вільне ввезення будь-яких товарів. Однак, кожна країна окремим напрямком бюджетно-податкової політики використовує методи „протекціонізму”, тобто захисту вітчизняного виробника шляхом високого мита, ліцензій, квот. Рівнем протекціонізму по відношенню до різних груп товарів можна визначити структуру та рівень розвитку економіки країни.

Абсолютні переваги – принцип організації міжнародного поділу праці та міжнародної торгівлі, визначений А. Смітом, згідно з яким кожна країна має спеціалізуватись на виробництві тих товарів, які виробляє з найменшими витратами, що залежать від природних та набутих переваг. Так, наприклад, Бразилія має абсолютні переваги у вирощуванні кави.

Порівняльні переваги – принцип організації внутрішнього виробництва країни та міжнародної торгівлі, досліджений Д. Рікардо, згідно з яким міжнародна торгівля є взаємовигідною за умови спеціалізації країн на виробництві та торгівлі товарами, що виробляються з найменшими альтернативними витратами. Так, наприклад, Бразилія може скомбінувати певні ресурси таким чином, щоб виготовляти певні товари дешевше за інші країни, не маючи при цьому відповідних стартових умов.

Вивезення капіталу відображає кількість коштів юридичних і фізичних осіб однієї країни, витрачених на придбання активів та цінних паперів суб’єктів інших країн. Ввезення капіталу, тобто вкладання коштів іноземців у цінності чи активи країни свідчить про економічне піднесення, дотримання норм права, соціальну стабільність, обмеженість корупції та тіньової економіки в країні.

Науково-технічне співробітництво – це поєднання інтелектуальних потенціалів різних країн з метою взаємного наукового збагачення, реалізації спільних програм та задоволення певних груп господарських потреб.

Валютно-фінансові відносини являють собою не лише обмін валют для реалізації поточних міжнародних угод, а й кредитні операції, спільну податкову політику тощо.

Міжнародна міграція робочої сили – це територіально-географічне переміщення працездатного населення. Найчастіше виступає як тимчасова або сезонна міграція та зміна постійного місця проживання.

Головними видами зовнішньоекономічної діяльності держави є: експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу, робочої сили; надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності і навпаки (виробничих, посередницьких, страхових та інших); навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; спільна підприємницька діяльність суб’єктів ЗЕД та іноземних суб’єктів господарської діяльності та інше.

Особливим суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності є вільні економічні зони (ВЕЗ), які з’явилися наприкінці 50-х – початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, вони забезпечують роботою більше 3 мільйонів осіб. У загальному визначенні – це територія, що має вигідне географічне розташування, свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності. Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було надане в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року: під вільною економічною зоною слід розуміти частину території держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території щодо права імпорту та відповідних податків, і не підлягають звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що вільною ця територія є лише в тому сенсі, що завезені на неї товари звільняються від митних зборів, податків на імпорт та інших видів контролю за імпортом, відповідно до митного законодавства країни, яке застосовується до імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через кордон, не декларуються як ввезені на територію приймаючої країни. Але в той же час закони не звільняють товаровласників та інвесторів від визначеного економічного правопорядку, а лише полегшують його.

Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничого спрямування, створення яких повинно розв’язати питання:

стимулювання промислового експорту й одержання внаслідок цього валютних коштів;

зростання зайнятості населення;

перетворення зон у полігони з випробування нових методів господарювання, впровадження інноваційних технологій та сприяння росту національного господарства.

Саме останнє завдання є основним при визначенні доцільності існування ВЕЗ з позицій залучення до світового господарства, але якраз воно найчастіше не береться до уваги або губиться у мікроекономічних показниках і характеристиках.

Визначення ВЕЗ як механізму залучення держави до світового господарства шляхом стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у всіх напрямах розвитку території дає додаткові можливості у визначенні сфери спеціалізації держави.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.

4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.

Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент