“Слова та війни” – нова книга про російську пропаганду

10.02.18, 12:00

Протягом останніх років, навіть десятирічь, Україна перебувала в епіцентрі інформаційної війни, яку веде проти неї Росія. Країна зіштовхнулася з такими явищами, як пропаганда, дезінформація та гібридна війна, раніше, аніж країни Європи та Америки. Через це досвід України у цьому питанні є унікальним та здатен бути корисним для тих суспільств, які зіштовхнулися з кремлівською пропагандою лише нещодавно.

Саме таким досвідом ділиться з читачем група українських авторів книги «Слова та війни: Україна в боротьбі з кремлівською пропагандою». Він ґрунтується на їхньому власному дослідженні. Також в основі праці – інтерв’ю з ключовими представниками громадянського суспільства України та медійними експертами. У книзі міститься аналіз російської пропаганди та дезінформації, застосовуваної в Україні, включаючи головні меседжі, підходи до розповсюдження, комунікаційні канали тощо.

Онлайн-версія видання доступна для завантаження українською та англійською мовами.

Ключовими меседжами представленої книги є такі:

-Російська пропаганда не є винаходом нещодавнього минулого, а концепт «пост-правди» - часів президентства/прем’єрства Путіна. Коріння пропаганди можуть сягати щонайменше часів Радянського Союзу.

-Водночас, хоча сьогоднішня російська пропаганда нагадує радянську модель, вона також має й відмінні риси. Її мета – не пропонувати власний наратив, а радше працювати на послаблення чинних демократичних наративів західних суспільств. Не маючи змоги запропонувати щось своє, російська пропаганда намагається показати, що наративи західного світу не є життєздатними;

-Проблема російської пропаганди значно ширша за питання хибних новин. Вивчення фейків є важливою частиною цієї книги. Але у книжці також йдеться про те, що пропаганда використовує конкретний дискурс, який містить напівмілітаристську риторику та спрямований на перемогу у війні.

Окрім того, у книзі експерти надають рекомендації з протидії маніпуляціям та дезінформації для українського уряду і міжнародної спільноти. Серед іншого, автори рекомендують таке (зокрема, для міжнародної спільноти):

·визнати, що пропаганда та дезінформація є загрозами національній та громадянській безпеці;

·розпочати дебати між стейкхолдерами щодо можливостей відповіді на загрози безпеці без порушень справжньої свободи слова;

·окреслити сфери, у яких розповсюджується російська пропаганда в кожній окремо взятій державі;

·створити «антирейтинги» медіа, що розповсюджують фейки найактивніше;

·започаткувати міжнародні журналістські проекти, що ґрунтуватимуться на фактах і факт-чекінгу;

·створити альтернативні форми реагування на пропаганду, що базуються на надійних фактах, однак, разом із тим, є іронічними та інформаційно-розважальними;

·створити громадські ініціативи, що протидіятимуть пропаганді;

·запровадити тренінги з медіа-грамотності в школах та університетах;

·пильно слідкувати за інформаційними ресурсами, впійманими на розповсюдженні російської пропаганди, започаткувати фінансовий та фіскальний моніторинг таких медіа;

·досягти кращої інтеграції між українською та міжнародною дослідницькими спільнотами шляхом форумів, зустрічей, неофіційних мереж; створити міжнародну експертну мережу;

·моніторити соціальні мережі та блокувати акаунти, що пропагують мову насильства чи розповсюджують фейки;

·захищати демократичні цінності, показувати, як працює демократія і яким буде суспільство, якщо демократія зазнає поразки (або як виглядає суспільство, де демократія зазнала поразки);

·вивчати російські ініціативи у сфері «м’якої влади»: громадські організації, аналітичні центри, спільноти, релігійні організації, що можуть підготувати ґрунт для «активних заходів»; вивчати досвід Криму та Донбасу 2000–2013 років, до анексії та війни;

·порівнювати меседжі російської пропаганди з реальністю на анексованих чи окупованих Росією територіях: у Криму, на Донбасі, в Абхазії, Південній Осетії тощо;

·мати гнучкіші засоби боротьби проти гнучкості російської пропаганди;

·пам’ятати, що Росія часто використовує можливості, що їй надають демократичні держави, у своїй боротьбі проти демократії; розробити жорсткіші норми, що заважатимуть Кремлю в цьому — наприклад, ускладнити процес реєстрації пропагандистських каналів у Європі та США;

·визнати, що співробітники російських пропагандистських медіа не є журналістами, і тому припинити застосовувати до них принципи й практики, що стосуються журналістів (акредитації тощо);

·моніторити підтримку конкретних політичних сил з боку Росії, особливо під час виборчих кампаній;

·запровадити відповідальність перед законом за поширення фейків;

·запровадити особисті санкції проти ключових російських пропагандистів (багато хто з них тримає статки на Заході);

·створити міжнародну мережу експертів, що вивчають пропаганду.

Публікацію підготовлено громадськоюорганізацією "Інтерньюз-Україна" запідтримкиЄвропейськогоСоюзутаМіжнародногофонду "Відродження" врамкахпроекту "Громадянськасинергія" тапід егідою Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства.

Новину про книгу «Слова та війни: Україна в боротьбі з кремлівською пропагандою» було спершу опубліковано на сайтах ГО «Інтерньюз-Україна» та проекту UkraineWorld.

UkraineWorld у Twitter:https://twitter.com/ukraine_world

UkraineWorld у Facebook:https://www.facebook.com/ukraineworld.org/