Виставка «Чорнобиль: ганебна поразка «царів природи»

26.04.16, 12:00

Сьогодні, 26 квітня 2016 року виповнюється рівно 30 років з того часу, коли людство опинилося на межі повного знищення внаслідок глобальної екологічної катастрофи ХХ століття - аварії на Чорнобильській АЕС.

30 років – достатній строк для того, щоб ґрунтовно вивчити причини даної проблеми та зробити відповідні висновки, спираючись на здоровий глузд та елементарне і цілком природне бажання врятувати себе та своїх нащадків від неминучої загибелі. Тим більше, що чисельні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, виконуючи функцію суворого, можливо – останнього застереження, розкривають страшні наслідки нищівного удару «мирного атому» навесні 1986 року, які, окрім всього іншого, мають довготривалий характер.

Тому мета віртуальної виставки «Чорнобиль: ганебна поразка «царів природи», теж полягає в тому, щоб засобами образотворчого мистецтва вкотре нагадати людям про Чорнобильську катастрофу, застерегти від повторення подібних катаклізмів та змусити замислитись над страшною ціною технічного прогресу у випадку пріоритету останнього перед морально-духовним вдосконаленням людини. Тим більше, що (вкотре доводиться це повторювати!) Чорнобиль – це не тільки історія, але й, на жаль, наше сьогодення, оскільки проблеми, породжені Чорнобилем, у більшості своїй не вирішені.

Статистика Чорнобильської катастрофи - вражаюча, жорстока і безжальна, яка за своїми масштабами нагадує статистику військову. Адже її жертвами стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Хтось одразу прийняв смерть, навіть не встигши зрозуміти, що сталося, інші помирали довго в страшних фізичних та душевних муках, багато людей назавжди залишились каліками, інвалідами, невиліковно хворими, відчули себе ущербними та нікому не потрібними. Фактично ті чи інші проблеми зі здоров’ям маємо усі ми, ставши мимоволі «чорнобильцями». Незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, постійно збільшується кількість алергіків, що є наслідком ослабленої імунної системи. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які, опромінюючи свиней, довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства.

Великої шкоди було завдано українській флорі і фауні. Тільки на півночі України радіацією було забруднено понад п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів земель, внаслідок чого відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції, особливо в зоні підвищеного опромінення на відстані 20 – 30 кілометрів від ЧАЕС, набули поширення незворотні мутаційні процеси, що призвело до виникнення гібридних тварин та рослин. Своєрідним віддзеркаленням проблеми впливу мутаційних процесів на людину можна вважати картину художника Володимира Товкайла «Жінка в червоному» (1990), яка в черговий раз змушує замислитись над нашими перспективами.

Чорнобиль став також масштабною економічною, соціальною та демографічною катастрофою, оскільки із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких в умовах агонії Радянського Союзу опинилася «за бортом». Саме тоді, вперше за довгі роки, виникла така актуальна на сьогодні проблема переселенців та їх непростих відносин з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо. Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури постраждалих районів. Адже люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. Доречи, саме тоді багато хто із нас вперше почув такий популярний на сьогодні термін - «Депресивний регіон». Красномовною ілюстрацією депресивного регіону є картина Володимира Плітіна «І впала зірка Полину…» (2006), оскільки вона віддзеркалює не тільки страшні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, а і приреченість людей, що залишилися жити у своїх домівках, відмовившись від переселення.

Картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985) нагадує нам про подвиг пожежників – людей, що першими вступили у бій з Чорнобильським лихом. Приємно усвідомлювати, що і Кіровоградщина внесла вагомий внесок в ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, пославши туди 20 тисяч своїх кращих синів і доньок – пожежників, медпрацівників, правоохоронців тощо. Це їм, героям і великомученикам, людство повинно бути завжди вдячним за своє спасіння. Ну а що могло статися з нашою планетою, якби не подвиг цих людей, наглядно демонструє картина Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994). Це не тільки ілюстрація найгіршого на той час варіанту розвитку подій, а й (не дай Боже!) нашого майбутнього, якщо людство не отямиться і не зробить правильні висновки. Застереженням можна вважати і виконану у техніці «монотипія» (що відрізняє її від інших картин виставки) роботу Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008), що є складовою серії «Українські трагедії». Митець зумів передати не тільки величезні згубні наслідки Чорнобильської катастрофи, а й пануючу на той час в зоні аварії атмосферу, що створює асоціацію із зоною воєнних дій – сліди руйнації, ніби після запеклого бою, людей у спецодязі – бійці передової війни з «мирним атомом», відповідне обладнання, транспорт, залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони. Трагізм ситуації підсилений у даному випадку загальним темним фоном картини. Дана робота має особливий символічний зміст. Адже те, що відбулося наприкінці квітня 1986 року, стало закономірним (боюсь – не остаточним) підсумком довготривалої війни людей проти природи з метою фактичного перетворення її на рабиню, яка буде виконувати усі забаганки гонористих «царів природи».

Технічний прогрес остаточно затьмарив розум людей, які відчули свою непереможність та безкарність. Як наслідок – природа, яка колись була колискою, домівкою та годувальницею людини, стала врешті-решт його безжальним ворогом, що мстить людині масштабними екологічними катаклізмами. Кожен з них – потужний удар по непомірним амбіціям та гордині людей, які в силу своєї розумової обмеженості та недалекоглядності продовжують, образно кажучи, рубати сук, на якому сидять. Залишається тільки молити Бога, щоб він відновив у людини притуплені інстинкти самозбереження та дав розуміння безперспективності війни з природою. Адже тільки в умінні жити у гармонії з ненькою-природою - наше спасіння.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею