Вчитель із крилами
Наші прабабусі і прадідусі вірили: якщо в будинку під стелею почепити «птаха щастя», значить оселя буде захищена від непроханих гостей та злого ока. Однак із часом ця традиція стала далекою, а дерев’яні птахи – рідкістю. Сьогодні ж народні умільці відроджують цю традицію. І хоча таких людей одиниці, «КП» розшукала такого майстра у невеличкому селі Володимирівка, що в Кіровоградському районі. Сільський учитель Михайло Жарун сам робить із дерева птахів і навчає цьому ремеслу дітей.
Цей птах – мій оберіг
– Птах-оберіг забирає всю погану енергетику від людини, яка заходить в оселю. Тому раніше їх і вішали у кожному будинку. У цьому я сам переконався. Пригадую, років зо двадцять тому у старенької бабусі, яка жила у нашому селі, я побачив у хатинці птаха, прикріпленого до стелі. Він був потрісканий. Тоді я запитав у старенької про нього. А вона мені каже: «Цей птах – мій оберіг», – згадує вчитель. – Вдруге я таку пташку побачив у нашому художньому музеї на виставці. А потім якось в одного керівника в кабінеті. Я зрозумів, що недаремно тоді натрапляли ці птахи мені на очі, став читати про них. Є свідчення, що «птах щастя» виник у Карпатах. В Україні є лише декілька майстрів, які їх виготовляють, а коштують вони дуже дорого, – розповідає сільський учитель.
Для виготовлення «птахів щастя» потрібні дерева-обереги
Михайло Жарун зізнається, що вирізати птахів із учнями почали не так давно – лише другий рік.
– Спочатку я зіпсував майже два десятки виробів. У мене виникло спонтанне бажання, але з чого почати та який матеріал для цього обрати – я не знав. Тому експериментував. А потім показав птаху учням, розробив проект її виготовлення. Отак у школі ми вперше почали робити обереги, – ділиться співрозмовник «КП». – Для виготовлення птаха необхідні такі види порід, які самі по собі вважаються оберегами – осика, липа. Спочатку заготовлюється матеріал – це дерев’яні дощечки, товщина яких становить 12 міліметрів. У нас є готові трафарети – на корпус і на крила. Спочатку обводимо контури на дощечках. Потім випилюємо за допомогою спеціальних інструментів. Клеємо крила до корпусу. І все – птах готовий. Але якщо пофантазувати, можна його зробити кольоровим, із використанням різних орнаментів. Зрозуміло, існує український канон розмальовування, якого потрібно дотримуватися. Але поки діти вчаться, кожен створює пташку такою, якою він її бачить.
Від народної іграшки до містичного оберегу
– Якось в одному будинку виникла пожежа, всі кімнати погоріли, а та, де висів птах – залишилася цілою. Цю історію я прочитав, але мені вона видалася правдивою. Недаремно українці дотримуються давніх традицій, особливо на Західній Україні, – говорить учитель.
Дивний збіг обставин, пов’язаний із оберегом помітили й самі школярі.
– Якщо у майстерню заходить хороша людина, птахи всі голівкою повертаються до неї. А якщо людина йде до нас із поганими думками – розвертаються хвостами. Цю особливість спочатку помітили діти, а потім і мені сказали, – ділиться майстер і додає, що «птахів щастя» раніше навіть чіпляли у церквах. – Я бачив таких птахів у церквах, при вході. Але вони там висять зовсім чисті, не розмальовані. Чому церква їх підтримує? Тому що вони нагадують форму хреста.
«Птахи щастя» –на сільських виставках
У колекції вчителя та його учнів таких оберегів небагато – мабуть, зо два десятки. Всі вони зберігаються у спеціальній кімнаті. Вчитель скромно каже: ще немає чим хизуватися, діти поки лише вчаться. Втім у самій Володимирівці про вчителя-майстра, який із дітьми створює народні іграшки, добре знають.
– Уперше ми виставляли «птахи-обереги» у сільському клубі. Потім – на Дні села Федорівка. До речі, там взагалі вийшло неочікувано. Мене попросили на машині відвезти наших артистів на концерт. От ми і поїхали. А тоді я згадав, що у мене з собою є кілька птахів, які я днями захищав на обласному семінарі серед вчителів трудового навчання. От думаю, викладу їх на столі, хай буде виставка, хоча цього не планував. Так люди підходили, цікавилися, фотографувалися, – ділиться сільський майстер.
Обереги для солдатів
– Наші учні понад десять років є призерами обласних олімпіад із трудового навчання. У цьому році одинадцятикласниця Анастасія Токаренко взяла перше місце, а потім в Києві посіла призове з іграшкою «Тріскачка», – говорить педагог.
А от із матеріалами, зізнається сільський майстер, викручуються, як можуть.
– Нам допомагають спонсори. Приїхав до нас один чиновник, питає: «А що ви тут робите?». Кажу: «Дерев’яні вироби, птахів». Він телефонує одразу до лісника і просить дати нам обрізки, то ми їх зараз використовуємо. А ще у Володимирівці над ставком є зарості дерев. Я подав заявку сільському голові, а він на свій розсуд визначає, який сухостій спилювати і віддати нам. Днями зустрів у Кіровограді знайомого лісника, запитав чи будуть обрізки з липи. Гілки, що залишаються, зазвичай спалюють, а нам вони потрібні, – говорить Жарун. – Розумієте, дерево своє відживає. Ми ж беремо те гілля, що вже помирає, і даємо друге життя. Створюємо виріб, лакуємо, закриваємо всі пори і воно ще може зберігатися століття. Діти розуміють, якщо перший виріб невдалий, далі буде кращий. Тому щоразу намагаються вдосконалюватися.
Нині майстер працює над «птахою щастя», яку хоче причепити у власній оселі. Каже, буде оберіг. А раніше разом із дітьми зробив і передав на фронт кілька птахів – щоб оберігали наших солдатів.
– Деякі хлопці казали, що наших птахів у танках почепили, – додає вчитель.
Вікторія Семененко - для "Кіровоградська Правда"
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?