«Абсолютно нецілована»: майстер-клас із щоденникування

01.07.15, 14:02

Захоплюючу рецензію, яку Дмитро Шульга написав для сайту "весь Кіровоград" пропонуємо увазі наших читачів

Коли я почав читати уривки з новоперекладеної книги норвезької письменниці Ніни Елізабет Ґрьонтведт «Абсолютно нецілована» моїй колезі, вона сказала, що 12-річних дівчаток, які б так писали в щоденниках, в реальному житті не буває. Ясна річ, що в художньому творі стовідсотково життєво правдиво передати розмовне мовлення не скільки нереально, стільки непотрібно – все ж таки це різні стилі з різними характеристиками. Але питання, якими задається головна героїня, вже точно будуть близькими теперішнім і колишнім 12-річкам.

«Абсолютно нецілована» - це продовження виданої українською у 2012 році повісті «Привіт, це я». І в другій книзі Уда Андреа Стоккгейм продовжує вести щоденник, і навіть купляє для цього новий зошит, абсолютно не вважаючи це негативним, адже, мовляв, витрачає гроші не на якісь шкідливі звички. І от у цьому томику чи не найбільше уваги приділено коханню головної героїні спочатку до Стіана, старшого брата її найкращої подруги Геллє, а потім до новачка-однокласника. Хоча про це почуття йшлося й у першій книзі, але разом із дорослішанням Уди закоханість відіграє дуже часто вирішальну роль у подіях, що розгортаються.

Саме через любовні терзання головної героїні виникатимуть напруження й у стосунках з найкращою подругою, і з батьками, на навчанні в школі не найкращим чином відіб’ється та й узагалі спровокує дівчинку на низку необережних учинків. Неодноразово на сторінках щоденника Уда міркуватиме над тим, що життя схоже на синусоїду: коли на зміну чомусь хорошому приходить погане і відбувається це дуже швидко. Але попри все, юна героїня знайде таки порозуміння і з родиною, і з однолітками, і певно це є головним психотерапевтичним меседжем книги: багато проблем, котрі здаються невирішуваними, перестають такими бути, якщо щиро обговорити їх з найближчими людьми.

Оскільки Ніна Елізабет Ґрьонтведт є ще й художницею, то в «Абсолютно нецілованій», як і у першій частині, дизайн сторінок максимально наближений до справжнього щоденника, де поруч із друкованим текстом начебто писані від руки фрагменти з перекресленнями, з малюнками тощо. У другій книзі до цього додаються ще й фотографії та дуже дотепні примітки. Перекладач повісті українською Наталя Іваничук розповідала, що донька однієї її знайомої, прочитавши «Привіт, це я», під її впливом списала вже три зшитки щоденників. Не знаю скільки ще читачок і читачів після знайомства з твором Ніни Ґрьонтведт також надихнулися щоденникуванням, але після розкішного видання другої книги їхнє число навряд чи зменшиться.