Саги норвезькі та українські

06.07.14, 9:00

Роман Тома Егеланна "Брехня батьків" так і кортить назвати "сімейною сагою". Начебто і скандинавське місце народження зобов'язує, та й ідеться у книзі про 4 покоління родини Скоттів. Проте, на мій погляд, якби Том Егеланн справді хотів написати сімейну сагу, то книга була б у рази об'ємнішою. До того ж, складається враження, що слова використовуються героями для того, щоб приховати правду. І це тим більш симптоматично, якщо врахувати, що прадід і дід оповідача, 30-річного Віктора Скотта, були письменниками, авторами відомих і популярних романів. Та й сам Віктор, коли в його руках, після 20 років після смерті батька, опиняються нотатки останнього, вирішує підтримати родинну традицію й написати історію попередніх трьох поколінь. І якраз почавши роботу над твором і об'їздивши ледь не півсвіту, головний герой і відкриває для себе ту саму, винесену в заголовок "брехню батьків".

Що також мало характерне для сімейної саги, твір Егеланна максимально суб'єктизований. Оповідь ведеться від першої особи, причому це стосується не тільки частин, написаних від імені Віктора Скотта, що є начебто начерками його майбутнього роману, але й уведених до тексту твору щоденників його батька та листів його діда. Це дозволяє Егеланну не лише урізноманітнити форму, але й загострити увагу читача на певних важливих і промовистих деталях. Зокрема, багато розмірковувань стосуватиметься морально-релігійних питань, а це завжди неоднозначно та злободенно. І, зрештою, оповідь від першої особи - це обов’язково відвертість, що її чи не найкраще протиставити брехні, частина якої є в будь-якій істині. Брехні, в якій може бути частина правди.

Найновіша на цей час книга Марії Матіос "Черевички Божої матері" відсилає одразу до двох попередніх робіт письменниці: головна героїня Іванка Борсук з'являється на сторінках повісті "Москалиця". А підзаголовок твору - "вирвана сторінка з буковинської саги" - до книжки "Вирвані сторінки з автобіографії", яка, до речі, і до сьогодні не одержала обіцяного завершення. Черевички Божої матері - це назва рослини, квітка якої, за місцевими віруваннями, має чудодійну силу. Саме таку силу шукає 12-річна Іванка, яка їй неабияк потрібна, адже перед її очима відкривається у всій своїй трагічності буремні події 1939-1941 років. Марія Матіос і раніше зарекомендувала себе як майстер повнокровного опису фізичних та моральних страждань людини. Так і в цьому випадку окремі надто жорстокі епізоди хотілося б якнайшвидше перегорнути. Ще більше підкреслює цю брутальність композиційний контраст. Адже в першій майже половині повісті авторка ретельно, з любов'ю і знанням матеріалу описує мирний плин життя працьовитих мешканців типового буковинського села очима юної дівчинки. Плин життя, сповнений народними традиціями та забобонами, по-дитячому трохи безтурботний і бешкетливий.

Як справедливо зазначено в анотації до твору: "історія, в якій немає пересичення правдою". Немає пересичення правдою як з погляду історії, так і з погляду загальнолюдських цінностей. Бо для письменниці традиційно найголовнішим є спостерігати, як змінюється кожна конкретна, незалежно від національної приналежності, людина під безжальним молохом історії.

Дмитро Шульга - для журнала "ЛанруЖ"